В бібліотеці-філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ на вечорі-спомині «Душа її піснею стала» вшанували пам'ять Раїси Кириченко – народної артистки, героя України, повного кавалера ордену Княгині Ольги та Миколи Чудотворця, лавреатки Національної премії України імені Тараса Шевченка, лавреатки премії імені Дмитра Луценка «Осіннє золото». В 2005 році в цей день вона відійшла у вічність, але її пісенна спадщина є і буде цінним даром, скарбом культурної спадщини нашої країни.
Востаннє на сцену
Палацу культури «Україна» артистка вийшла 25 листопада 2004 року. Її сольний
концерт називався «Раїса Кириченко благословляє друзів». Наче відчувала щось,
хотіла виспіватися, висповідатися, передати свою любов і свій талант людям.
Присутні зі сльозами на
очах слухали записи пісень Берегині, дивилися безцінні кадри, відзняті ще за
життя Раїси Панасівни. Рідна домівка була протягом всього життя для артистки
найбажанішим і найціннішим притулком.
Будучи уже знаною, вона
не корисуваласть своєю славою і авторитетом, щоб вирішувати власні проблеми. Найбільші
здобутки були для односельчан: Покровська церква, середня школа, якій за життя
присвоєно її ім’я, газифікація села. Коли вона приїжджала з чоловіком до
батьківської хати, двері їхнього дому не зачинялися – до Раїси Панасівни люди
йшли, як на сповідь.
Людмила Заливча була
однією з тих, кому Раїса Панасівна допомогла у складній життєвій ситуації, коли
їй ще в студентські роки потрібна була термінова операція. Уже після операції
Раїса Панасівна навіть віднайшла час, щоб відвідати її в харківській лікарні.
Тоді, в 1985 році, Раїса Панасівна була студенткою інституту мистецтв, а
Людмила – інституту культури.
В цей день земляки
згадують Берегиню: молебень в церкві, відвідини могили на цвинтарі та музею «Мамина
вишня». А користувачі бібліотеки, слухаючи душевні і проникливі пісні, спогади
про неї, засвідчили, що також
продовжують її любити і шанувати.
Немає коментарів:
Дописати коментар