Марселю Прусту світове визнання приніс роман-епопея «У пошуках утраченого часу»

10 липня – день народження французького письменника Марселя Пруста. До відзначення 150-річчя працівники бібліотеки-філіалу № 7 підготували інформацію про його творчість.

Головною справою життя Марселя Пруста була літературна діяльність, хоча слід зауважити, що для того, щоб заспокоїти батька, який наполягав на тому, щоб Марсель ішов працювати, влітку 1896 року у 25-літньому віці він влаштувався у бібліотеку Мазаріні, проте одразу пішов на лікарняний, який тривав кілька років, після чого його звільнили, тобто він не пропрацював на своїй роботі жодного дня.

В 1999 році французькою газетою "Le Monde" складений список «100 книг століття», який був запропонований читачам з питанням: «Які з цих книг залишилися у вашій пам'яті?». У голосуванні взяли участь близько 17 000 французів. Другим у цьому списку названо роман Марселя Пруста «У пошуках утраченого часу». Це роман-епопея, головний твір французького письменника, створений ним протягом 1909-1922 років й опублікований в семи частинах з 1913 по 1927 рік. Завдяки цьому роману Пруст здобув і світове визнання.

За знаменитий семитомник «У пошуках втраченого часу» (1997 – 2002) українською мовою українці мають дякувати Анатолієві Перепаді, відомому українському перекладачеві, єдиному двічі лауреату премії «Сковорода», яку посольство Франції присуджує за найкращий переклад у рамках однойменної програми, кавалеру французького Ордену мистецтва й літератури Золотих пальм.

Для визнання виняткового значення творчості Пруста для розвитку літератури та насамперед романного жанру мав проминути деякий час, адже  сучасники не сприймали цей роман як шедевр. Прустові закидали, що його роман задовгий, заскладний, а отже нудний, а схвальні відгуки були досить стриманими.

У вересні 1913 року вийшов перший роман епопеї «На Сваннову сторону», опублікований на власний кошт у видавництві «Ґрассе», оскільки видавництво "Ґаллімар" в особі Андре Жіда забракувало рукопис. До того ж видавництво погодилося на публікацію лише в скороченому варіанті, тож Пруст змушений був вилучити майже 200-сторінковий уривок, який пізніше він включив у другий том.

Другий роман Пруста «У затінку дівчат-квіток» приніс йому славу та був удостоєний премії братів Гонкурів за 1919 рік. Після Гонкурівської премії Пруст ще більше заглибився в написання й вдосконалення свого роману-епопеї.

1921 року Пруст публікує роман «Ґермантська сторона». Незважаючи на слабке здоров'я, Пруст рік прослужив у французькій армії (1889 – 1890), і цей епізод саме знайшов своє відображення у цій частині епопеї.

1922 року вийшов роман «Содом і Гоморра». У листі до Ґастона Ґаллімара Пруст зауважив, що ця частина роману може розростися ще на п'ять-шість томів. Проте 18 листопада 1922 року Пруст помирає, виснажений тривалою хворобою.

Напередодні смерті Пруст передав видавництву виправлений машинопис «Полонянки».

 Він також устиг підготувати ще не правлений машинопис роману «Альбертина зникає». 

Окрім того, серед паперів Пруста було знайдено рукопис останньої частини епопеї в шести зошитах, що завершується словом «кінець». Щоправда, цей рукопис не мав заголовку «Віднайдений час», але те, що остання частина роману називатиметься саме так, Пруст оголосив ще 1913 року. 

Таким чином на момент смерті Пруста роман був загалом завершений, але до друку інші частини роману-епопеї потрапили вже після смерті автора. Велику роботу з впорядкування й редагування рукописів Марселя Пруста провів його брат Робер.