Купальські пісні та розваги

Фольклорна інформхвилинка

В розпал літа до нас приходить чудове свято – Iвана Купала. Це свято – гiмн силi i буянню природи, дiйство добра, щиростi, миролюбності слов'янської душi, милосердя. Воно утверджує єднiсть природи i людини, святе почуття господаря рiдної землi, як чисте джерело, сповнює нашi серця надiєю на вiдродження нацiональної культури. Воно як перевесло зв'язує з традицiями предків і кличе бути причетним до великого Храму тисячолiтнього народного духа.

У давнину на святі відбувалися масові молодіжні ритуальні ігрища, розваги, звучали пісні та співи. Купальські пісні — це переважно мрії дівчат про заміжжя, прощання з вільним життям, бо восени настає пора весіль.

Увечері молодь проходила вулицями села з піснями та жартами, до них приєднувалися односельці, всі прямували на берег річки або ставу. Тому значну групу купальських пісень складають твори закликального характеру, у них нерідко звучали заклинання та прокляття тих людей, які не прийшли величати Купала.

За народним повір'ям, у цю ніч відбуваються різні дива: трави і квіти набувають магічної сили, земля відкриває свої скарби, сонечко спускається з неба, щоб викупатись у воді, а опівночі вогнистим цвітом розцвітає папороть — хто знайде той цвіт, той здобуде багатство і здоров'я. 

До традицій свята відносяться такі обряди, як вінкоплетіння, збір лікарських рослин, ворожіння, запалювання вогнищ, купання та обливання водою.

На Івана Купала кожна дівчина в’яже два вінки – один з квітів, а другий без. Квіти добирають до вінка з урахуванням народної квіткової символіки, адже вінок на Україні завжди був своєрідним жіночим оберегом. До віночка впліталися багато різних квітів Це, зокрема, ромашка, ружа, деревій, любисток, безсмертник, незабудка, калина та ін. Особливе місце належить барвінку — символові життя і безсмертя, любисткові і блавату — символам відданості.

З-поміж себе дівчата вибирають найкращу – Купалочку-Фортуночку, яку саджають по центру, а навколо водять хороводи, співаючи магічних купальських пісень. Також навколо неї кладуть вінки, а їй зав’язують очі й проводять повз стіни, де були розставлені чисельні вінки, а її садять біля неї ставлять хліб, сир, масло. У визначеному порядку дівчата підходять до неї і промовляють:

Ой Купалочка-Фортуночка віночки подай!

Вийди, вийди, Фортуно,

до нашого Лада — гай!

Та вінок щастя нам подай,

Нам подай!

Купалочка-Фортуночка подає вінки, що віщують долю дівчини, опісля під час хороводу вона повертає вінки власницям (за певними прикметами), частуючи їх маслом, сиром, хлібом, замовляючи щастя.

Потім у вінки вставляли запалені свічки і пускали їх на воду. Хлопці ставали вздовж берега і кожен намагався зловити віночок коханої дівчини. Закохані заздалегідь домовляються про те, яким буде віночок. Кожна дівчина плете його так, щоб можна було впізнати: вплітає яскраву стрічку, або велику квітку. Вважається доброю прикметою, для їх подальшої спільної долі, хлопцеві зловити вінок коханої. Згідно з народним повір'ям, якщо вінок пливе добре й гарно горить свічка, то дівчина вийде заміж, а якщо він крутиться на місці, — то ще дівуватиме, а як потоне — заміж не вийде взагалі. Якщо ж вінок відпливе далеко й пристане до якогось берега, то значить, що туди дівчина заміж вийде.

Хлопці заготовляють дрова для вогнища, яке потім розпалюють і стрибають через нього, щоб очищиститися від усього поганого. Молодята, які братимуть шлюб, стрибають парами (руки зв’язані): якщо руки не розімкнуться, то скоро одружаться. Через вогонь стрибає не тільки молодь, але й чоловіки, й жінки, також через нього переносять дітей. Вогонь не лише очищає душі від гріхів, а й перевіряє на сумісність подружжя.

Попіл із купальського вогнища беруть для посипання подвір'я та городу, для здоров'я і родючості.

Купальське вогнище та обряд, що відбувався навколо нього, називали собіткою, відповідно пісні, якими він супроводжувався — собітковими.

Хлопці виготовляють та спускають на воду пліт, вирубують та встановлюють на березі обрядове купальське деревце Марену, яку дівчата прикрашають зеленню, квітами, стрічками, достиглими вишнями зв’язаними в пучечки, під час свята його несуть до води, купають, після цього ламають.

У купальських піснях поширений образ Марени, що уособлює хмару, родючу вологу: «Коло Мареночки — Купало, Грає сонечко на Івана!», «Коло Мареноньки ходили дівоньки, Стороною дощик іде, стороною». Подекуди зустрічаються пісні-замовляння до Марени: «Ой, Марено, чорна гадино, З´їла місяць, з´їла сонце... їсть зірки й дрібненькі дітки...».

Хлопці, в свою чергу, готують опудало з соломи, одягають його у чоловіче вбрання і називають Купайлом. Під час свята його спалюють.

На деяких територіях Купала не спалювали у вогні, а топили. Це пов´язано ще з одним відомим ритуалом, який проводився вранці після святкової ночі, — купання молоді у воді — і вважався обрядом очищення.