Василь Мова свій напрям у творчості називав покликом крові

13 січня виповнюється 180 років з дня народження українського письменника, поета, драматурга, прозаїка, мемуариста, перекладача Василя Мови (Лиманського). Працівники бібліотеки-філіалу №7 пропонують познайомитися із цікавими подіями з життя кубанця, який мав українське коріння і своєю творчістю довів, що поклик крові мав на нього значний вплив.

Василь Семенович Мова народився в родині сотника Чорноморського козацького війська на хуторі Солодкий Лиман, що на Кубані (тепер Краснодарський край). А потрапив на Україну, дякуючи старанням батькового друга відомого кубанського письменника, отамана Чорноморського козацького війська Якова Кухаренка. Він допоміг юному Василеві за військовий кошт вступити до Уманського початкового двокласного училища, Катеринодарської військової гімназії, а потім до Харківського імператорського університету. Отаман Кухаренко товаришував із Тарасом Григоровичем Шевченком, у його домі зберігалися реліквії: рукопис однієї з поем великого Кобзаря, рукописи його віршів, оригінали малюнків.

Тому не дивно, що Василь Мова з юності й все своє свідоме життя проніс у серці, як іскру Божу, Шевченкові заповіти. В гімназії також панував культ поезії Івана Котляревського і Тараса Шевченка. Вчителі та учні й під час уроків, і у вільний час спілкувались українською мовою.

А під час навчання в університеті Василь Мова активно включився в громадське життя, став членом харківської «Громади», на зборах якої гаряче обговорювались проблеми українського народу, просвітянського руху. Педагог Христина Алчевська у своїх спогадах зазначала, що «тут я почула чудові українські пісні, почула рідну українську мову, познайомилась із палкими прагненнями цієї ідейної молоді, яка намагалася зблизитися зі своїм народом, зробити його письменним... В цьому українському гуртку було немало видатних людей, які уславились пізніше в літературі, як, наприклад, поет Мова...».

За життя письменнику вдалося оприлюднити лише малу частину своїх творів, хоча в його столі завжди лежали стоси рукописів. На превеликий жаль, багато творів Василя Мови втрачено, зокрема з чотирьох його драм до нас дійшла тільки одна. З прозових творів зберігся лише нарис «Три мандрьохи». А були ще оповідання, багато статей та розвідок...

Як й інші українські письменники тієї доби, Василь Мова жив подвійним життям: з одного боку – праця з офіційною, точніше «казьонною» російською мовою, з іншого боку – українська літературна творчість. Вірші В. Мови під псевдонімами В. Лиманський, В. Мигуцький та В. Мигученко час од часу з'являлися у галицьких виданнях, це він робив не з причини великої скромності, а внаслідок антиукраїнської політики Росії. Тому й не підозрювало його начальство, що скромний працівник є видатним письменником, серце якого палахкотіло і рвалося від розпуки за нещасливу долю українського народу. Ця тема оголеним нервом проходить крізь всю його творчість.