Оксана Лятуринська є поетка Божою милостю

1 лютого виповнюється 120 років з дня народження Оксани Лятуринської, її ім’я як художниці навічно вписано в історію українського мистецтва. Але вона була надзвичайно обдарованою особистістю і зуміла реалізувати себе не тільки в малярстві, а й в скульптурі, кераміці, писанкарстві, поетичній творчості. Саме про її літературну творчість підготували інформацію працівники бібліотеки-філіалу №7. Її спадщина в цій царині значна. Це – поезія, проза, літературна критика, фольклорно-етнографічні праці, листування.

Народилася мисткиня на Волині, але з 20 років поневірялася по світу. Бо батько вирішив видати дочку заміж за багатого селянина, якого дівчина не любила. Оксана не змогла змиритися з його рішенням і втекла з дому в Німеччину до свого брата Івана. Але дівчина не мала дозволу на проживання в країні, тому в 1924 році Оксана опинилась у Чехословаччині в Празі. Після Другої світової війни потрапила до табору Ашаффенбурґу в Німеччині, а останні роки життя провела в США.

За все життя в еміграції Оксана Лятуринська тільки 2 рази змогла вирватись на Батьківщину: у 1927 році та в період Другої світової війни.

Писати вірші вона почала ще в юнацькому віці. Вірш «Ліс шумить», написаний у 13 років, привернув увагу вчителів, а вірш написаний у 17, присвячений героям Крут, засвідчив її непересічний поетичний талант.

На вигнанні можна було чи зів'янути серцем, чи озлобитися і зректися мети, стати іграшкою сліпих сил. Та доля звела Лятуринську з тими, для кого Україна довічно лишалася Сонцем, що дає життя і небу, й землі, з тими, хто, й гинучи, вірив у неї: Юрієм Дараганом, Олегом Ольжичем, Юрієм Липою, Оленою Телігою, Євгеном Маланюком, іншими, хто входив до української «польської» та «празької» поетичних шкіл. Там і сформувалося гуманістичне та поетично-мистецьке кредо Оксани Лятуринської: як найвища мета — щастя вільної, благородної, духовно багатої особистості в суверенно-гордій державі, а шлях до неї — любов і краса, царство свободи й гармонії.

При сприянні свого однокласника по гімназії Уласа Самчука вступила на широкий шлях української літератури, зокрема, поезії.

Перша книжка Лятуринської «Гусла» вийшла тільки в 1938 pоці, але її пізній вихід свідчив лише про надзвичайну самовимогливість авторки. Поетеса прагла не просто виспівати себе, а знайти свій власний і зміст, і стиль. Друга збірка «Княжа емаль» (1941) — виявила народження майстра. Видані в Празі, обидві книжки скоро стали раритетами. А трикнижжя Оксани Лятуринської — «Княжа емаль», «Гусла», «Веселка», видане 1955 року в Торонто, стало важливою віхою не тільки в творчості поетеси, а й у всій українській поезії.

Євген Маланюк написав: «… Її поетичні емалі переливаються, пульсують і шумують вічним життям справжнього мистецтва …». Тільки після здобуття незалежності, твори Лятуринської повернулися до життя, і разом з тим почалося нове життя імені славної доньки України. Адже Оксана Лятуринська є поетка Божою милостю, і тільки жалюгідні еміграційні умови винні в тому, що вона раніше не стала славною і широко знаною скрізь.