середа, 12 січня 2022 р.

Вірність і служіння слову: Євген Гуцало

Український письменник Євген Гуцало пройшов нелегку дорогу, яка пролягла від важкого воєнного і повоєнного дитинства в селі Старому Животові на Вінниччині, де він народився 14 січня 1937 року, через навчання в Ніжинському педінституті, багаторічну роботу в редакціях обласних газет, у «Літературній Україні», видавництві «Радянський письменник» (нині «Український письменник»), а згодом повністю присвятив себе письменницькій діяльності.

Все почалося з любові до літератури. Євген Пилипович згадує, що «в дитинстві, в перші повоєнні (частково — і воєнні) роки страх цікаво було довідуватись із книжок про життя, якого не знав і яке відкривав уперше. В ту пору книжка наче і була самим життям, і подеколи здавалася значно цікавішою від довколишнього. Бо довколишнє буття — звичне, знайоме, щоденне, близьке, в той час як книжка — це дійсність незнана, нова, незнайома, екзотична, з безліччю пригод. А які почуття героїв! З їхніми почуттями не могли зрівнятися ні твої власні, ні твоїх близьких».

Сформована батьками педагогами в дитинстві залюбленість Євгена у літературу стала причиною того, що він сам взявся за перо. Спочатку це були вірші в шкільній стінгазеті, а згодом хлопець почав викладати свої думки під впливом прочитаного та відсилати до редакцій газет та журналів.

У Ніжинському педагогічному інституті ім. М. Гоголя Євген Гуцало вступає до літературної студії, пише вірші, прозу. Його поглинула творчість і він «писав на лекціях, писав у кімнаті гуртожитку, писав у старому – ще князя Безбородька – саду, писав у міській бібліотеці, посилав написане у Київ, але звідти одержував одні й ті самі відповіді, негативні, стандартні».

Але це не зламало письменника, творчість якого не вкладалась в тісні рамки соцреалізму, він продовжував наполегливо працювати, шукати свого читача і це допомогло плідному вінницькому літератору увійти до плеяди українських письменників-шістдесятників.

Працьовитість Євгена Гуцала, лауреата Національної премії України імені Т. Г. Шевченка, літературної премії імені Юрія Яновського вражає. Доробок Гуцала — один із найбагатших кількісно і найрізноманітніших жанрово в українській літературі 2-ї половини XX століття. Він — поет, новеліст, повістяр, романіст, публіцист, кіносценарист, есеїст. Його книги перекладені багатьма мовами світу.

Важко перелічити, а також виокремити найбільш цінні твори талановитого письменника. Ось як це зробив сам Євген Пилипович у розмові з Миколою Жулинським. «Звичайно, з плином часу ставлення до написаних тобою книжок змінюється. І хоч кожну писав щиро, та згодом не кожну здатен сприйняти на рівні того задоволення, на якому вона народжувалася. Тепер ось зберігаю рівне своє ставлення до повістей «Мертва зона», «Родинне вогнище», «Подорожні», «Сільські вчителі, «У гаї сонце зацвіло». А також до частини оповідань із збірок «Що ми знаємо про любов», «Полювання з гончим псом». Але з усього написаного віддаю перевагу роману «Позичений чоловік» і збірці віршів «Письмо землі». А все-таки коли перша — то це, мабуть, «Запах кропу».

Вшановуючи талановитого митця напередодні його 85-річного ювілею, працівники бібліотеки-філіалу № 7  запрошують ознайомитись із багатогранною літературною спадщиною Євгена Гуцала, завітавши до бібліотек міста.

Немає коментарів:

Дописати коментар