Німецький поет Генріх Гейне був беззаперечним авторитетом для Лесі Українки

13 грудня виповнюється 225 років з дня народження Генріха Гейне – одного із найбільш визначних німецьких поетів та журналістів XIX століття, одного із найяскравіших представників світового романтизму. Він належить до німецькомовних поетів, твори яких перекладено на найбільшу кількість мов світу. До багатьох віршів була складена музика композиторами Шуманом, Шубертом, Брамсом, Чайковським, Штраусом.

Його справедливо називають співцем кохання і природи. Він зворушливо оспівав усе найкраще, що властиве людині: її здатність щиро кохати, любити землю і природу.

Поетична збірка «Книга пісень» – найдовершеніше творіння Гейне, яка принесла йому славу романтичного поета і лише за його життя перевидавалася тринадцять разів. Вона вийшла друком у 1827 році, до неї увійшли вірші 1816 – 1827 років. Більша частина віршів створена під впливом яскравого почуття до двоюрідних сестер — Амалії та Терези, в яких поет по черзі закохувався. Його почуття залишилися без відповіді. Але під пером талановитого митця розповідь про нещасливу любов вийшла далеко за біографічні межі.

«З мого великого болю творю я пісні маленькі», — говорить поет і гірко зауважує: «Книжка — то тільки урна з попелом мого кохання».

У роки нацистського правління в Німеччині Гейне заборонили і всі його пам'ятники були зруйновані. Серед книг, які нацисти публічно спалювали в 1933 році, були і роботи Гейне. Ці вогнища підтвердили його пророцтво: «Там, де спалюють книги, в кінці спалюють і людей». 

Але його відомий вірш «Лорелей» став у Німеччині популярною народною піснею. І навіть в часи влади націонал-соціалістів на чолі з Гітлером, цю баладу друкували в пісенниках без імені автора.

В ній яскраво відбилося захоплення поета німецькою народною творчістю. За старовинною німецькою легендою, чарівна русалка Лорелей жила на скелястому порозі посеред Рейну. Своєю незвичайною вродою вона причаровувала рибалок. Лорелей стала для Гейне символом фатального кохання. Адже поета теж причарувала горда красуня, яка розбила його серце.

В 1902 році Іван Франко зауважив: «З усіх німецьких поетів XIX століття, мабуть, найбільше поталанило на переклади українською мовою Генріхові Гейне». Тільки з видатних поетів його твори перекладали: Михайло Старицький, Пантелеймон Куліш, Юрій Федькович, Панас Мирний, Микола Вороний, Павло Грабовський, Михайло Коцюбинський, Павло Тичина, Максим Рильський, Андрій Малишко, Леонід Первомайський.

А для Лесі Українки німецький поет був не просто улюбленим автором, а беззаперечним авторитетом – його фотографія стояла на її письмовому столі. Вона переклала 92 поезії з «Книги пісень» Гейне.

«Без любові немає щастя, без щастя немає життя», – таким було кредо ліричного героя творів Генріха Гейне, а простота, природність його поезії до цього часу підкорює читачів.