Джонатан Свіфт – англійський сатирик, публіцист, поет і письменник, церковний діяч. 30 листопада виповнилося 355 років від дня його народження.
Батьківщина Свіфта –
Ірландія. Джонатан зростав, не знаючи материнського піклування і тепла рідної
домівки. Дитячі роки майбутнього письменника минули в сім’ї його дядька Годвіна
Свіфта, вельми відомого і успішного дублінського адвоката. У 6 років хлопчика
віддали на навчання. Джонатан здобув хорошу освіту – спочатку в школі графства
Кілкені, потім у дублінському Трініті-коледжі. Він страждав від відчуття
сирітства, матеріальної залежності від родичів, суворої атмосфери коледжу і
єдиною втіхою для хлопця стали поезія та історія. У 1686 році він здобув
ступінь бакалавра мистецтв. Після цього повинен був, всупереч власному бажанню,
вивчати богослов’я в Дублінському університеті. Проте завершити повний курс
університетської освіти Свіфту завадили події революції 1688 року. Тоді чимало
англійців були змушені втікати з Ірландії. У 1689 році залишив Дублін і Свіфт —
вибух насильства змусив його шукати притулок і роботу в Англії.
Йому пощастило
влаштуватися на службу до впливового вельможі Вільяма Темпла, дипломата у
відставці та літератора, який жив у маєтку Мур-Парк, у графстві Суррей. Свіфт з
перервами прожив у його будинку 10 років. Незважаючи на те, що положення,
середнє між секретарем і слугою, було для нього принизливим, і служба його
обтяжувала, це були чи не найкращі часи в житті Свіфта. Він мав можливість
досхочу працювати у величезній бібліотеці Темпла, спілкуватися з літераторами і
державними діячами, які відвідували його господаря. Саме тут, у Мур-Парку,
розпочалася літературна діяльність Свіфта.
Першим його значним
твором був анонімний памфлет «Казка про діжку» (1704), у якій він відкрито
змалював католицизм, англіканство та пуританство. Ватикан додав «Казку» до
переліку заборонених книжок.
Талантом Свіфта захоплювалися, але ще більше боялись його. Боялись не тільки вороги, а й «друзі».
Манера його поводження серед «великих цього світу» виходила з наміру показати
їм, що людина з розумом і здібностями, хоч і без титулів, маєтностей та
становища, має право на пошану до себе. Більше того, така людина безперечно
вища і значніша, аніж усі ті титуловані особи, що правлять народом. Після
смерті Темпла Свіфт переїздить до Ірландії, де отримує церковний прихід у
Ларакорі. У 1702 році у дублінському Трініті-коледжі він здобуває ступінь
доктора богослов’я. Щоб позбутися в Лондоні цієї неспокійної людини, його в
1713 році призначають деканом (настоятелем) дублінського кафедрального собору
Святого Патрика, що було рівнозначно почесному засланню.
Найблискучіший період
діяльності Свіфта пов’язаний з його виступами на захист ірландського народу. У
1724 році він опублікував серію памфлетів під назвою «Листи сукнороба», в яких
закликав ірландців боротися за свої права. «Засіб знаходиться у ваших руках…-
писав Свіфт, – ви є і повинні бути таким же вільним народом, як ваші брати в
Англії». Суворий декан дублінського собору став найпопулярнішою людиною в
Ірландії. Коли прийшов рескрипт з Лондона заарештувати автора «Листів
сукнороба», англійський намісник повинен був відповісти: «Щоб заарештувати
Свіфта, потрібно десять тисяч солдатів». «Листи сукнороба» пробудили дух опору
в ірландському народі, надихали його і в наступні часи на боротьбу за
національну незалежність. Свіфта обирають почесним громадянином Дубліна. Він
стає національним героєм ірландського народу.
Автор іронічних віршів,
безлічі політичних і релігійних памфлетів, Свіфт увійшов до історії літератури,
перш за все, як творець книги «Мандри до різних далеких країн світу Лемюеля
Гуллівера, спочатку лікаря, а потім капітана кількох кораблів». У ньому описані
незвичайні мандрівки хірурга і капітана Лемюеля Гуллівера, який потрапляє до
фантастичних країн, де з ним відбуваються чудернацькі, а іноді й трагікомічні
пригоди.
Сповнений чи то презирством, чи то жалем до
людей, Джонатан Свіфт мріяв про світ, в якому не було б «лідерів і членів
політичних партій та гуртків»; «в’язниць, сокир, шибениць, покарання батогом і
ганебних стовпів»; «чванства, пихатості, здаваної дружби,… франтів,
бешкетників, п’яниць, повій». І це ще не повний перелік вад, від яких Свіфт
бажав звільнити суспільство.
Джонатан Свіфт поставив
собі за мету – змалювати і висміяти ненависні йому порядки Англії того часу. І
це йому вдалося. Цей роман приніс письменнику всесвітню популярність. Це один з
найбільш чудових сатиричних творів світової літератури. Уперше цей твір було
видано у 1726 році. Безсмертний роман англійського сатирика ось уже кілька
століть вражає, захоплює і дивує читачів.
Здійсніть захопливі подорожі разом з Лемюєлем Гуллівером, і ви не пошкодуєте!
Немає коментарів:
Дописати коментар