Трагізм долі Миколи Куліша

18 грудня виповнюється 130 років від дня народження Миколи Куліша. Він був від природи багатогранно обдарованою особистістю: військовим, громадським діячем, газетярем і письменником, публіцистом, драматургом. Його п’єси «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Патетична соната» досі ставлять з незмінним успіхом.

Змалку бідність була вічною супутницею Миколи Куліша. Військова форма була першим у житті костюмом, пошитим для нього – батрацького сина – персонально. Народженому в грудні 1892 року вихідцю із села Чаплинка на Херсонщині це здавалося дивом. Але світ не без добрих людей. Здібному Миколі, який з 9 років навчався у церковно-парафіяльній школі, чаплинські інтелігенти зібрали кошти – близько 100 рублів, щоб він міг продовжити освіту. І Куліша прийняли до Олешківського міського восьмикласного училища. Гострий на язик, різкуватий Микола в училищі мав славу бунтаря. Куліша кілька разів відраховували з училища, як він писав, «за організацію гуртків молоді та неповагу до начальства», та все ж його здібності визнавалися настільки непересічними, що серед вчителів завжди знаходилися ті, хто заступався за бунтівного підлітка.

В Олешках він почав писати. Його перші творчі пошуки складалися із сатиричних віршів, фейлетонів, епіграм, невеликих драматичних сцен. Спробував він себе і як актор, репетитор, музикант. Поживши у сім’ї свого товариша по навчанню Антона Алейникова, Куліш згодом потрапив у притулок неподалік місцевої в’язниці, потім блукав: «Ціле літо жив як вітер, почергово ночуючи у добрих людей». Одними з таких виявилися Невеллі. Вони здавалися Миколі небожителями. У будинку розмовляли французькою, їли на накрохмалених скатертинах, а вечорами влаштовували домашні концерти. Як і належить майбутньому драматургу, Микола відразу організував камерний оркестр.

Після закриття гімназії Микола Куліш екстерном складає іспити за сьомий клас у Сочі, а влітку 1914-го приїжджає до Одеси та вступає на історико-філологічний факультет місцевого університету. Однак із початком Першої світової війни його мобілізували до армії. Службу розпочав у запасному полку в Херсоні. Новобранець швидко відзначився: без дозволу начальства, перед відправленням на фронт, поїхав за 72 верстви від Херсона до села, де працювала його кохана дівчина Тося та заручився з нею. За це отримав покарання.

Навесні 1915-го Микола і Тося одружилися, і Куліш попросився на фронт. Поранення, кілька важких контузій – таке відлуння залишила війна. Але не тільки: ще й начерки майбутніх п’єс.

Демобілізувавшись та переживши революцію, Микола став співробітником органів народної освіти. Склав першу українську абетку для дорослих. Організовував школи. І дуже багато їздив, на власні очі побачивши голод 1921 – 1922 років. Документальна повість російською мовою «По весям и селам» стане фундаментом для, мабуть, найтрагічнішої п’єси Куліша про Голодомор «97».

У 1922-му Куліша відряджають до Одеси інспектувати школи. Саме в Одесі Куліш закінчує п’єсу «97» і з маловідомого літератора стає відомим драматургом.

У 1925 році Микола Куліш разом з родиною переїхав до Харкова. Куліш із сім’єю мешкав спочатку в аварійному будинку по сусідству з безпритульними, а пізніше переїхав до Харківського будинку для літераторів, який став притулком для багатьох бездомних знаменитостей. Харків подарував Кулішу дружбу із легендарним театральним режисером Лесем Курбасом.

На початку 1930-х твори Миколи Куліша почали піддаватися гострій критиці. Неймовірної сили вистави дивляться перші особи України – і одразу забороняють як «ідейно шкідливі». На першому всесоюзному з’їзді радянських письменників у 1934 році Миколу Куліша оголосили буржуазно-націоналістичним драматургом. А в грудні цього ж року Куліша було заарештовано та звинувачено у приналежності до націоналістичної терористичної організації. Вирок – десять років Соловецьких таборів. У суворій ізоляції, в одиночній камері. Старі контузії та жах очних ставок призвели драматурга до тимчасового божевілля. Він благав хоча б ненадовго вийти з одиночки. Його прохання задовольнили. Випустили – щоб стратити. 3 листопада 1937 року після повторного суду більшість представників «українського Відродження», зокрема Миколу Куліша та Леся Курбаса було розстріляно в урочищі Сандармох (Карелія).