Один з найвидатніших французьких письменників XIX століття Стендаль (1783 – 1842, справжнє ім’я – Марі Анрі Бейль) за життя не користувався ні визнанням у критики, ні успіхом у читачів. Долею Стендаля була посмертна слава. Правда, він вірив, що його творчість визнають. Він напророкував собі, що читати його твори почнуть наприкінці XIX століття, а відомим письменником він стане в 1935 році. Це пророцтво збулося напрочуд точно: справді, Стендаля «відкрили» в останній третині XIX століття, а всесвітньо відомим письменником, класиком французької і світової літератур він став уже в XX столітті.
Усього Стендаль написав п’ять романів, два з яких – «Червоне і чорне» і «Пармський монастир» –
визнані шедеври.
Після смерті
письменника критики створили навколо його імені «змову мовчання». Перший
заговорив про Стендаля та змусив звернути увагу на його творчість Оноре де Бальзак. Саме він назвав Стендаля чудовим художником, зрозуміти якого можуть
тільки найбільш піднесені уми суспільства.
Роман
«Червоне і чорне» – один з найкращих творів письменника, правдива розповідь про
французьке суспільство доби Реставрації.
В основі сюжету
роману «Червоне і чорне» лежить реальна історія, описана у кримінальній хроніці
«Судової газети». Прототипом головного героя роману Жульєна Сореля стала молода
людина з провінції Антуан Берте, який 1827 року був засуджений і страчений за
вбивство своєї коханої. Стендаль був знайомий з родиною, в якій Берте служив
учителем, знав він і місця, де відбулися трагічні події.
Спочатку
в традиціях жанру роману-біографії твір мав назву «Жульєн». Але згодом Стендаль
змінює назву на «Червоне і чорне».
Достеменно
невідомо чому письменник обрав саме таку назву роману. Сам Стендаль не залишив
пояснень щодо символіки назви свого роману.
Деякі
дослідники вважали, що мається на увазі червоне і чорне поле рулетки: роман
говорить про гру випадку, про людську долю, поставлену на кон (виграш –
піднесення, програш – загибель). Але Жюльєн Сорель – не гравець, він людина
вольова, працьовитий і розважливий, свідомо йде до наміченої мети. Азарт і
ризик мало притаманні його натурі. Ні, рулетка навряд чи може бути головним
символом роману.
Можливо,
чорний колір – це колір сутани, в яку хоче одягнутися герой, щоб домогтися
положення в суспільстві і багатства. Тоді червоний колір повинен символізувати
колір військового мундира революційних і наполеонівських військ. Але, за
свідченнями істориків, ні революційна, ні наполеонівська армія ніколи не була
одягнена в червоні мундири. І взагалі, червоний колір в той час ще не був
символом революції.
Червоний
колір – колір любові, пристрасті. Жюльєн любив пані де Реналь і Матильду де
Ла-Моль, міг бути щасливий у любові з кожною з них, але різниця в суспільному
становищі зробила це щастя неможливим. Чорний колір – колір жалоби, смерті, яка
забрала не тільки Сореля, а й пані де Реналь (вона не перенесла його страти).
Можливо,
справа в тому, що подвійне життя Жюльєна, вимушеного брехати і лицемірити, щоб
досягти становища в суспільстві, немов би складається з
двох половин. Адже зміст роману не тільки в протистоянні людини з низів
буржуазному суспільству, а й у трагічному єдиноборстві Жюльєна з самим собою, у
протиріччі між піднесеною натурою героя і низькими способами просування наверх.
«Червоне» – це не тільки нездійснені мрії про військові подвиги, про славу, про
революцію, а й горда, полум'яна душа Сореля, вогонь його енергії, благородна
кров бідняка, пролита на пласі. А «чорне» – не тільки морок Реставрації,
єзуїти, але і лицемірство, яке юнак хотів зробити своєю другою натурою, хоча
воно було чуже йому, спотворювало його природу, скалічило життя.
Отже,
назва роману таїть в собі безліч значень, і кожен читач вільний самостійно
розгадувати цю загадку, замислюючись над історією життя і смерті Жюльєна
Сореля.
Цей допис створено працівниками бібліотеки-філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ до 240-річчя з дня народження французького письменника Стендаля.
Немає коментарів:
Дописати коментар