середа, 4 січня 2023 р.

Два Сосюри – українець і комуніст – жили в одному Сосюрі-поеті поруч

11 січня виповнюється 125 років з дня народження видатного українського поета, письменника та перекладача Володимира Сосюри.

Попри своє походження з Донбасу, українську мову він знав органічно й досконало. Хоч перші вірші були написані російською мовою, але в архівах збереглися недруковані вірші Сосюри українською мовою, коли він служив в Армії УНР. Вважалося, що перша збірка Сосюри «Поезії» вийшла 1921 року, але виявилось, що ще в 1918 році було надруковано й видано збірку його поезій «Пісні крові…», яку поки ще не знайдено.

Володимир Сосюра спочатку був козаком петлюрівської армії та входив до особистої варти самого Петлюри. Згодом він втік з її лав і потрапив в полон до денікінців. Його розстрілювали як петлюрівця, але рана виявилась несмертельною, і поет вижив. Судив Сосюру і червоний ревтрибунал, і тільки житейська мудрість голови трибуналу, котрий розгледів у хлопчині поета, врятувала йому життя. В Одесі його, хворого на тиф, прийняли до своїх лав бійці Червоної Армії.

Все своє життя він прожив з тягарем двоїстості. Два Сосюри — українець і комуніст — жили в одному Сосюрі-поеті поруч, але зовсім окремим життям. До певного часу вони між собою боролись, змагаючись за першість, але потім знайшли компроміс. Тому в кожній книжці Сосюри можна відразу одним оком відокремити «кесареве кесареві» від «Божого Богові», так само, як це можна дуже легко відокремити і в кожному з тих його віршів, де обидва ці елементи є поруч. Вони не тільки взаємно не проникаються, а навіть взаємно й не доторкаються. Совєтська влада не має жодних підстав серйозно обвинувачувати Сосюру в зраді їй, бо ж зовсім ясно, що своєю свідомістю він належить їй. А що серцем він українець, то це ж не його провина, а його… нещастя.

Володимир Сосюра був одним із тих українських радянських письменників, від яких залишилося найбільше, так званих, «шухлядних» творів, тобто таких, які писалися в шухляду з розумінням неможливості опублікувати їх при нинішній суспільно-політичній ситуації. Слід згадати поеми «Махно» і «Мазепа», автобіографічний роман «Третя Рота». Якби ці твори були знайдені радянськими сатрапами в паперах письменника, у нього були б великі неприємності. Але він ці твори все одно писав. Він вірив в Україну, у те, що вона відбудеться як держава, і тоді прийде час і для його творів. Зокрема, для тих творів, які він писав у просторі свободи, не для партії, а для людей.

В 20-ті роки він був хрестоматійним письменником, чия творчість увійшла до шкільної програми після публікації поеми «Червона зима» (1921).

Член комуністичної партії з 1920 року Володимир Сосюра не міг без протесту сприймати політику своєї партії, спрямовану на знищення свого народу. У 1934 році його виключено з партії, зі щойно створеної спілки письменників і кинуто в божевільню на примусове лікування. Його врятував написаний ним лист до Сталіна, який наклав на нього резолюцію: «Восстановить в партии. Вылечить».

Після війни В. Сосюра був обласканий владою. У 1948 році (до пʼятдесятиріччя) його книжка віршів «Щоб сади шуміли» (1947) була відзначена Сталінською премією першого ступеня. Вище злетіти в Радянському Союзі не було куди. Грошова винагорода дорівнювала сто тисяч карбованців. Це тоді, коли колгоспники в колгоспах працювали задарма. Далі події розгорталися за сталінським єзуїтським сценарієм. У 1949 році заарештована дружина поета Марія Гаврилівна Данилова. Нібито за розголошення державної таємниці вона була вислана в Казахстан.

Усі спроби поета, лауреата Сталінської премії першого ступеня, врятувати дружину виявилися марними. Але невдовзі його чекало ще одне випробування — шельмування за вірш «Любіть Україну», яке розпочалося в 1951 році. Сосюру перестали друкувати, колишні друзі обминали його десятою дорогою. Внутрішньо він готувався до арешту. Але смерть Сталіна, яка сталася невдовзі, припинила його шельмування. Карні органи удали, що про нього «забули». Редакції стали телефонувати й просити віршів для публікації, щороку виходили в світ його книжки. Якось відразу усім стало соромно за зраду.

У 1954 році повернулася із заслання Марія Данилова. Розповідають, що він ніс з вокзалу додому дружину на руках. Сосюра вдруге одружився з нею і прожив щасливо до кінця життя.

Немає коментарів:

Дописати коментар