Біоенергетики довели: твори Євгена Дударя мають надзвичайно життєдайну ауру

24 січня виповнюється 90 років відомому українському письменнику-сатирику, артисту розмовного жанру, публіцисту Євгену Михайловичу Дударю. Він є автором понад 20 книг, а також численних публікацій у пресі. Він артистично читає власні сатиричні перлини зі сцени, у його творчому доробку — понад десять тисяч публічних виступів, творчих вечорів, радіо- і телезустрічей.

Дудар — сатирик і в житті, і в творчості. Про таких в народі кажуть: «вродись та вдайся». Гострий, гордий, добрий і колючий. Скаже, як зав'яже. На екрани не пнеться. Перед сильними світу цього килимком не стелиться. Премій не випрошує. Він їх давно має. Заслужений діяч мистецтв України, лауреат літературної премії імені Остапа Вишні, міжнародної премії імені Пилипа Орлика, премії імені Петра Сагайдачного тощо. За те, що боровся своїми творами проти тоталітаризму від Австралійської Спілки визволення України отримав «Золоту медаль Тараса Шевченка».

Сам себе Євген Михайлович називає «залізним міліметром»: дається взнаки природжена українська скромність. Насправді Дудар — твердий метр. Залізний, срібний, золотий, платиновий — це вже вирішувати читачу. А ще ж, кажуть, біоенергетики довели: твори Євгена Дударя мають надзвичайно життєдайну ауру. Сприяють не лише профілактиці розуму і совісті, а й підвищують громадянську потенцію.

Основоположною віссю сатиричного пера Дударя була й залишається патріотична українська константа. Причому, сатира його має суворе обличчя. Окреслюється також кредо: «сміх заради життя, а не життя заради сміху».

Немає тієї болючої житейської занози, яку сатирик не поклав би на лопатки в рамках своїх «профілактик». Ставлення до жінки, як до тяглової сили, вічні перетягування канату на осі «начальник-підлеглий», лабіринти кохання і самотності, антиреалії пострадянської медицини.

Кожен читач має можливість назбирати свій кошик афоризмів-дудариків. Наприклад: «Інтелект людини довжиною хребта не вимірюється», «Воно лізе. А я — йду», «Давайте будемо плести гамаки. Щоб мотузка не пропадала», «Апогей пролетарського щастя», «З гумором ти запізнився. Верховну Раду не переплюнеш», «Треба щось робити, бо треба щось їсти», «Тепер кожен робить, що хоче, а їсть, що вкраде», «Співати нікому. Усі прагнуть диригувати», «Цілий рік смітили, щоб за одну суботу прибрати», «Утробний рабський страх — небезпечніший за кулемети на сторожових вишках», «Кохання — це подарунок, за який треба воювати».

Самому сатирикові, як він сказав в одному із інтерв’ю, найбільш подобається нині найзлободенніший вислів: «Українцеві набагато важче, ніж Прометеєві — його печінку клював лише один орел та й то одноголовий. Але сподіватимемося, що й у двоголового мутанта дзьоби повідриває».