понеділок, 1 лютого 2021 р.

Валер’ян Підмогильний знаходив розраду в перекладанні творів

2 лютого виповнюється 120 років з дня народження українського прозаїка, одного з найвизначніших представників покоління «розстріляного відродження», автора першого урбаністичного роману української літератури «Місто» Валер’яна Петровича Підмогильного. Крім цього хочеться наголосити, що він був засновником української перекладацької школи. Саме про цю його діяльність підготували розповідь працівники бібліотеки-філіалу №7.

Його переклади з французької класиків Вольтера, Дені Дідро, Віктора Гюго, Оноре де Бальзака, Альфонса Доде, Гі де Мопассана, Проспера Меріме, Анатоля Франса можна вважати повноцінною школою, довершеним художнім перекладом, що ще наприкінці 20-х років підкреслив академік О. Білецький, заявивши: «Ними може пишатись українська література». Підмогильний був організатором, редактором і перекладачем багатотомних видань Гі де Мопассана (10 томів), Оноре де Бальзака (15 томів) та Анатоля Франса (25 томів).

За своєю стилістичною точністю та мовною віртуозністю його переклади й досі вважаються неперевершеними й охоче перевидаються багатьма українськими видавництвами. Якби його доля склалася інакше і він, як його старша сестра Анастасія Петрівна, прожив би понад вісім десятиліть, то мали б переклади практично всієї французької літератури — від її витоків до сучасності, адже Підмогильний відзначався великою працездатністю. А блискуче знана Валер’яном французька мова додавала його перекладам поетики — повнокровності фрази: живої, дихаючої, сповненої натхнення і пристрасті.

Повноцінне і справжнє творче життя прозаїка тривало лише за часи українізації, що обірвалася наприкінці двадцятих років. Натомість у житті письменника почався період утисків з боку влади, відсутність можливості друкувати власні твори, тому звернення  Підмогильного до перекладання стало засобом протистояти тяжким політичним умовам. Він утримував сім’ю лише завдяки перекладам із класичної та сучасної французької літератури, перекладав  також з російської мови.

Мало не всі переклади французьких класиків, що виходили тоді з друку українською мовою, належали Валеріанові, – дарма, позначено це на титульних сторінках чи не позначено. Згадуючи настрій Валер’яна Підмогильного, Юрій Смолич наводить такі його слова: «Вірте, я з роду життєрадісної та оптимістичної вдачі, і отакий душевний занепад мені протипоказаний, він робить мені боляче. Але якого ви хочете від мене настрою в моєму теперішньому становищі ізгоя?»

Навіть на засланні в соловецькому таборі в нелюдських умовах ізолятора Підмогильний продовжував працювати, писати, щоби не деградувати, вистояти в тяжких умовах утримання. Збереглось 25 листів до дружини, в яких він розповідає про свої розпочаті повісті, оповідання, переклади.  

Перекладає не тільки з французької мови, а й з англійської мови, яку він вивчив уже там. У цей період він звертається до різко сатиричних творів (твори Анатоля Франса), перекладає сучасного йому письменника Андре Мальро, працює над перекладами Вільяма Шекпіра та Оскара Вайлда.

Тобто, вплив політичної системи виявився настільки травмуючим, а, врешті, і руйнуючим, що духовний потяг Підмогильного до перекладу, перетворився на ставлення до перекладу спочатку як до єдиної можливості творчого самовираження, а пізніше, на Соловках – як до єдиного способу збереження своєї людської гідності, себе як особистості.

Немає коментарів:

Дописати коментар