вівторок, 16 лютого 2021 р.

Левко Боровиковський – поет і фольклорист з Полтавщини

22 лютого виповнюється 215 років від дня народження Левка Боровиковського – українського поета-байкаря, фольклориста, етнографа, філолога. Він розширив жанрове багатство української поезії, першим за Тараса Шевченка поширив мотиви народної пісні в поезії, став першим поетом, хто відійшов від бурлескної манери започаткованої Іваном Котляревським. Працівники бібліотеки-філіалу № 7 підготували факти з життя поета.

Левко Боровиковський захопився літературою під час навчання в Полтавській гімназії, куди пішов вчитися після закінчення місцевого повітового училища. У 1826 році Левко став студентом Харківського інституту, вступивши на філологічний факультет. Вивчав історію, географію, а також латину, французьку та польську мови. Чималий вплив на Левка Боровиковського мав Петро Гулак-Артемовський. Саме він спонукав студента почати збирати український фольклор, матеріали для українського словника (йому він присвятив багато років, на жаль, так і не завершивши роботу) та навіть писати власні твори.

Певний час поет писав російською мовою, а згодом перейшов на українську. Заявив він про себе баладою «Маруся», що за формою стала вільним переспівом «Світлани» Василя Жуковського.

Оцінку «Марусі» дав Іван Франко: «Простим перекладом твору Жуковського “Марусю” не можна назвати. Детальне порівняння обох поем показує значні різниці й виправдовує слова Боровиковського, що він опрацював у своїй баладі вірування та легенди українського народу».

У студентські роки Левко Боровиковський переклав українською та російською мовами «Кримські сонети» Адама Міцкевича, написав балади «Бандурист» та «Гайдамаки», присвячені народній творчості.

Після закінчення Харківського університету, ставши педагогом у Курській гімназії, продовжував писати. Він створив кілька балад за мотивами народних переказів і легенд. В основу балади «Чарівниця» поклав відому народну пісню «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» Марусі Чурай.

Фольклорист зізнавався: «За Україною душа моя болить».                                                 

У листі до енциклопедиста, фольклориста, історика, професора Михайла Максимовича полтавець пише, що впорядкував п’ять збірок фольклорних творів, зібраних власноруч, та «Словник української мови з визначенням коренів слів» (букви А-Г). Цей масив роботи, за винятком 177 байок і приповідок, за життя поета так і не вийшов у світ, а частина творчого спадку назавжди зникла.

Влітку 1838 року етнограф перебрався до Полтави. У 1852 році була видана збірка «Байки і прибаютки» (177 творів), що стала єдиною книгою, опублікованою за життя автора.

Байдужість видавців і небажання друкувати його твори підкосили здоров’я фольклориста. У зв'язку з цим, Боровиковський зовсім припинив літературну діяльність і мешкав то в рідних Мелюшках, то в Хоролі. Попри хвороби, злидні та самотність, він записував фольклор, продовжував укладати словник.

Левко Боровиковський помер на 84-му році життя. Поховали байкаря на кладовищі неподалік його садиби.

Немає коментарів:

Дописати коментар