Захисник знедоленого українського селянства

«Не для слави, а для людей» - ці прості, але глибокі за змістом слова характеризують усю діяльність українського письменника Леся Мартовича. З нагоди 150-річчя від дня його народження працівники бібліотеки-філіалу № 7 підготували факти з життя письменника.

Лесь Мартович пройшов тяжкий, але чесний життєвий шлях. Його життя і самобутня творчість органічно пов’язані з чарівним куточком української землі у межиріччі Черемоша і Прута. В селянській родині цього чудового краю 12 лютого 1871 року народився Лесь Мартович. Батько його був писарем і вирішив за всяку ціну дати синові добру освіту. Вчився Лесь у сільській школі. Після її закінчення він вступив до польської гімназії в Коломиї. З 1892 року навчався в Чернівецькому університеті на юридичному факультеті, а в 1895 році склав перший юридичний іспит та одержав право працювати помічником адвоката. Почалася його довга мандрівка провінційними містечках Галичини. Сіре життя галицької провінції, нудьга, а згодом і серйозна хвороба не дали змоги розвинути талант письменника, але він все ж не покидав мрії про літературу.

В 1898 році Лесь Мартович переїхав до Львова. З цього часу він систематично виступав зі своїми творами в галицьких газетах та журналах. В 1900 році у Львові вийшла перша збірка оповідань письменника «Нечитальник», в 1903 році вийшла друга збірка під назвою «Хитрий Панько», в 1905 році третя - «Стрибожий дарунок» та інші оповідання.

В 1909 році Лесь Мартович склав іспити за університетський курс, а навесні 1914 року, вже будучи тяжко хворим, одержав наукову ступінь доктора права. За своє життя Лесь Мартович написав 27 оповідань. Основною темою творів Леся Мартовича було нужденне життя трудового українського селянства Галичини в умовах його соціального і національного поневолення, а також твори з життя інтелігенції, які написані в дусі гострої, їдкої, викривальної сатири. Будучи юристом, Лесь Мартович чимало уваги приділив викриттю суду як засобу пригноблення трудящих.

Останні роки життя Лесь Мартович жив у селі Улицькому. Стан здоров’я письменника так погіршав, що він уже був не в змозі виконувати службові обов’язки. В ці роки написана його найбільша повість «Забобон». Широка, правдива картина суспільного життя Галичини змальована в повісті з позицій людини, яка ненавидить і засуджує поміщицький лад. Письменник разом з народом, який, зносячи страшне лихоліття, зберігає оптимізм, силу духу, волю до боротьби, віру в краще майбутнє.

Злигодні Першої світової війни остаточно підірвали слабке здоров’я письменника. Взимку 1916 року його шлункова хвороба раптово загострилась і 11 січня 1916 року в селі Погариську на Львівщині на руках полонених солдат російської армії Лесь Мартович помер.