Діапазон творчості В’ячеслава Медвідя: від новел до романів

Письменник-прозаїк, есеїст, член Спілки письменників України, заслужений діяч мистецтв України, почесний член Асоціації «Нова література», член літературного гурту «Пси Святого Юра» В'ячеслав Медвідь (справжнє прізвище Медвєдєв) 22 лютого святкує 70-річний ювілей. Працівники бібліотеки-філіалу № 7 пропонують ознайомитися з творчістю письменника, який, до речі, за фахом колега – бібліотекар-бібліограф.

Він народився у селі Кодня на Житомирщині. Волинсько-поліська земля зберегла ті шляхетні народні типажі українців, які формувалися звичаєво, вбираючи в себе традиційну міфологію, світовідчування і манеру поведінки. Серед таких людей виростав майбутній письменник, вони є головними героями його романів. Зміст роману «Кров по соломі» саме присвячений рідному селу, його менталітету і жителям. Описані події єднаються в один твір внутрішньою політикою мовлення. По суті, мова є головним персонажем роману. Сенс твору розкривається через розмову персонажів. Герої В’ячеслава Медвідя виступають носіями колективного досвіду, який завжди присутній у живій мові народу. Роман народжувався протягом 10 років. «Я прославив своє село на Житомирщині, – сказав В’ячеслав Медвідь. – Прославлю і в усьому світі». За написання роману письменник одержав Державну премію  ім. Т. Г. Шевченка та премію імені Євгена Бачинського (США) у 2003 році.

Цікаво, що літературна кар’єра В’ячеслава Медвідя розпочалася в шостому класі середньої школи. Перші поетичні та прозові публікації з’явилися у районній газеті. Після закінчення у 1968 році середньої школи із срібною медаллю В’ячеслав їде до Києва і складає іспити на відділення філології Київського держуніверситету. Не набравши потрібних балів, подає документи до Київського інституту культури, куди його зараховують на бібліотечний факультет, відділення масових та наукових бібліотек.

Столичне навчання не сприяло творчому натхненню. Проби пера відновилися в Ужгороді, куди В’ячеслав Медвідь, здобувши фах бібліотекаря-бібліографа вищої кваліфікації, їде за направленням після навчання і де працює методистом у Закарпатській обласній бібліотеці для дітей.

Саме тут у «моєму «маленькому Парижі», як називав він це місто, поезії перетворилися на дво-трирядкові ритмізовані афоризми. Поступово поет був успішно знищений і народився прозаїк.

Після служби в армії В’ячеслав повернувся до Ужгорода, але не надовго.

У 1975 році В'ячеслав Григорович повертається до Києва. Працював в різних бібліотеках міста. У 1981 році був редактором редакції «Романів і повістей» видавництва «Дніпро». Тривалий час працював старшим науковим співробітником Українського центру культурних досліджень Міністерства культури і туризму України, секретарем ради Національної Спілки письменників України. З 1988 року він на творчій роботі і нині уже професійний письменник. Його новелістичне мислення з часом успішно переходить на опанування епічним романним жанром.

Зараз у творчому доробку письменника романи «Таємне сватання» (1987), «Збирачі каміння» (1989), «Кров по соломі» (2002), книжки прози «Льох» (2000), «Лови» (2005), щоденників, есеїв «Без гніву і пристрасті» (2009) та інше. Окремі твори В'ячеслава Медвідя перекладені російською, іспанською, казахською, литовською та чеською мовами.