Нехай мої струни лунають, нехай мої співи літають

Дуже часто, коли йдеться про багатогранність творчої натури Лесі Українки, згадують саме про її музикальність, і цілком закономірно, адже музика для неї – це світ натхнення, праці, джерело духовної сили і філософської мудрості, особливий утаємничений простір душі.

Леся Українка була музикальна від природи, добре розуміла музику, і, навіть незважаючи на оперовану руку, майстерно грала на фортепіано та навіть склала поетичну елегію своєму улюбленому інструментові.

Ось як згадує її сестра Ольга: «На мою думку, грала Леся дуже гарно. Грала так найчастіше вечорами, – без світла, в темряві, коли не дуже хтось слухав, – свої імпровізації. Власне, імпровізації, а не зафіксовані композиції, бо кожен раз це було щось інше. Це була наче не музика, а розмова з «давнім своїм другом», фортепіано, на різні-прерізні теми. Коли б Леся не мусила була покинути вчитися музики, коли б вона набула потрібних теоретичних знань, то з неї був би напевно, – о краще, ніж піаніст, – композитор (нарешті, перша жінка-композитор!). Але туберкульоз, що занапастив її щастя-долю й саме життя, і в цьому став їй на перешкоді».

Музика і пісня були постійними незрадливими друзями на життєвих дорогах Лесі Українки. Власне, завдяки музиці вона познайомилась із майбутнім чоловіком Климентом Квіткою, який записував українські народні пісні з голосу поетеси. Відтоді їх єднала щира дружба, з роками – сердечна приязнь, а також спільна праця на ниві фольклору.

Протягом усього життя зберігала Леся Українка в пам’яті безліч пісень. Письменниця захоплювалася гармонією української пісні, віртуозністю гри гомерів України – кобзарів, могуттям органної музики, усною народною піснею, зокрема колядками.

Вплив музики на творчість Лесі Українки величезний. Уже назви віршів красномовно свідчать про музично-поетичну природу її поезії: «Мелодії», «Ритми», «Романс».

Леся зізнавалася в листі до Михайла Драгоманова: «Мені часто здається, що з мене вийшов би далеко кращий музика, ніж поет». Саме своєму дядькові вона присвятила цикл «Сім струн». Це різножанрові й різнотональні поезії, об’єднані спільною ідеєю допомоги закличним словом занапащеному рідному краєві вибратись з поневолення, а з послідовності назв віршів циклу вона створила уявний звукоряд.

Працівники бібліотеки-філіалу №7 пропонують поетичний вернісаж, створений на основі творів цього циклу.