Кохання – мрійний острівок у морі щастя, у життєвому розмаї

       Віртуальний огляд нових надходжень

День закоханих співпадає з чудовим днем – Міжнародним днем дарування книг. Тому до цього подвійного свята для своїх користувачів ми підготували подарунок у вигляді Дня нової книги.

Виставки, перегляди, а  до Дня Святого Валентина ще й віртуальний огляд нових надходжень, які ми з радістю пропонуємо взяти в нашій бібліотеці.

Про любов сказано все, але не всiма. Анна Шила в книзі «Острів кохання» пропонує дiзнатися ще одну iсторiю: про киянку Анну i француза Жульєна.

Острiв кохання – земля обiтована, на яку кожен прагне потрапити. Для жiнок – то сенс життя. Острiв любовi – один у життi. Його не можна замiнити. Куди б не заносили хвилi океану долi й вири течiй, ти прагнутимеш повернутися на свiй острiв – райський куточок i сховище вiд випробувань.

Роками Анна і Жульєн будують свiй «острiв кохання» (тим бiльше, що й зустрiчаються частiше на островах, анiж у Києві чи Парижi). Однак не все так просто. Вони переживають не лише шквал почуттiв, красу i силу взаємопритягання, але й непорозумiння, довгi розлуки, навiть зраду… Як подолати наростаючi проблеми й знайти свiй острiв кохання – землю обiтовану, на яку кожен прагне потрапити? Чи можна оминути долю? Як стати щасливими?

Ця книга – сучасна повiсть про кохання. Про кохання чоловiка i жiнки. Про любов до дiтей, батькiв i життя. Про вiчнi й неминущi цiнностi. Те, що написане тут, близьке кожнiй людинi, незалежно вiд її статкiв, полiтичних уподобань. Це простi рецепти щастя, так потрiбнi кожному з нас. Скористайтеся ними, i ви вiдкриєте новi обрii життя.

Ця книга – опис простих i дiєвих рецептiв щастя, так потрiбних кожному з нас.

А яке воно жіноче щастя?

Багато читачок побачать себе на місці головної героїні книги «Жіноче щастя» Ірини Агапєєвої та згадають, як для кожної з нас суспільство хоч раз у житті нав'язувало поняття «жіночого щастя». Основний посил роману: жінка не обов'язково повинна знайти своє щастя в заміжжі або вихованні дитини. Вона може бути щасливою просто знайшовши свободу. Велике щастя – знайти себе, своє покликання і мету. Цей роман для читання вечорами, коли хочеться відпочити і поринути з головою в цікаву історію, яка не відпустить тебе до останньої сторінки.

В ньому переплелася нестандартна детективна історія, приправлена містикою і присмачена любов'ю. Але, незважаючи на таку, здавалося б, неймовірну суміш жанрів, книга залишається дуже життєвою. Еліза — ідеальна дружина багатого та самовпевненого Дениса. Гарна лялька, розкішна маріонетка, яка одного дня вирішує: з неї досить. Розриваючи пута, Еліза починає жити. Випадкова зустріч із привабливим незнайомцем Алексом стає для неї точкою неповернення. Взаємна пристрасть нестримною хвилею накриває коханців. Еліза нічого не знає про Алекса, хоча його поява в її житті невипадкова… Він — нащадок давньої династії. Та чому працює звичайним поліцейським? І з якої причини Елізі варто остерігатися його проникливого, манливого погляду?.. Розгадайте цю таємницю, прочитавши книгу.

Кохання — дар, що звеличує та підносить до небес. Це почуття здатне штовхнути на божевільні вчинки, воно то солодке, як мед, то з полиновим присмаком. Чимось схоже на саме життя — багатогранне, безцінне та неповторне. Ці споконвічні чуття увиразнюють пульс кожного з нас.

«Квіти кохання», «Життя багатогранне» та «Перехрестя епох» — три частини збірки «З любов’ю до життя» Світлани Талан, це наче три кити нашого життя. У цій книжці є все: герої, котрі здаються близькими й таким схожими на нас самих; вчинки, що змінюють майбутнє цілих поколінь; кохання, яке здатне залікувати найглибші рани та повернути до життя.

Роман про кохання, зраду, брехню, дружбу, відданість всім поціновувачам жанру «любовний роман» і творчості Світлани Талан. Всім, хто хоче прочитати щирі, відверті історії.

А ще неперевершена оповідачка життєвих історій Світлана Талан подарувала читачам роман «Де живе свобода». Книга розповідає про заборонене кохання між вчителькою та учнем. Засудження та натиск соціуму стають перешкодою їх щастя. Як герої виплутаються з цієї ситуації — це буде залишатися для вас таємницею доки не прочитаєте книгу.

Окрім цієї книги надійшла книга «Ангелы живут вечно».

Кажуть, що справжнє кохання буває лише один раз у життi, все iнше – його копії. 

Дмитро полюбив співачку Єву з першого погляду, коли побачив її на сцені оперного театру. Він навіть не підозрював, що незабаром їх взаємини перейдуть в щось більше. Доля приготувала закоханим випробування розлукою і важкою хворобою. Єва змушена була розлучитися з коханим, щоб уготований їй важкий шлях подолати на відстані. Дмитру належить або прийняти страшну реальність, або повірити в те, що любов перемагає всі життєві негаразди. Чи витримають вони таку перевірку почуттів, чи стане ця зустріч справжнім коханням або з часом втратять надію на зустріч?

Інтригу у розкриє прочитання книги.

Кохання – це чисте, справжнє почуття, про яке можна тільки мріяти. Це почуття непередбачуване: не можна покохати людину за щось. Кохаєш її, тому що вона просто є, а справжні почуття сильніші за відстань і перешкоди, а інколи і після смерті це почуття продовжує жити в душі та серці другого закоханого.

Ніхто не знає достеменно, що таке кохання, як воно виникає. Дехто взагалі не вірить у нього. Але це лише до того моменту, доки самі не закохаються. Кохання здатне робити з нами дивовижні речі. Це почуття дарує крила і робить людей всесильними. 

А що сильніше кохання? Немає нічого. Таня Вінк це стверджує не тільки назвою книги «Нет ничего сильнее любви», але й подіями які в ній розгортаються.

Галя і Юра планували весілля. Ось тільки не склалося. Сім'ї закоханих стали ворогами, і життя розділила їх, розкидавши по різних містах. Минають роки, але Галка все ще не може забути свою любов. Вона відчайдушно хоче заповнити душевну порожнечу. Зустріч з нареченою брата, Катею, самотньою мамою двох малюків, наповнює її життя новим змістом. І знову все валиться – Катя помирає. Галя оформляє опіку над дітьми. Тепер Настя і Тимоша – сенс її життя. Галя звикається з самотністю і приймає свою долю. Але раптом Настя, маленька ланка в заплутаній ланцюга, закручує вихор подій, давно зотлілих від часу. І ставить Галку перед вибором, від якого вона втекла в минулому: йти назустріч любові або втратити її назавжди ... але ж пам’ятаємо, що любов сильніша всього.

Благими намірами вимощений шлях до пекла. Галя, головна героїня книги Люко Дашвар «#Галябезголови» відчула сенс цього вислову. Її життя перевернулося лише через те, що вона прагнула допомогти іншій людині. Дівчина втратила все: роботу, чоловіка, друзів, віру в людей. Та що, як усе найбільш значуще і неймовірне починає відбуватися з нами саме тоді, коми ми намагаємося видряпатися з пекла? Це непросто, бо людина по-справжньому втрачає голову лише від двох речей: від страху і від кохання. Однак що робити, коли тебе одночасно накривають і страх, і кохання?..

Головні герої книги – протагоністи і антагоністи – як в давньогрецькій трагедії. Тут немає сірого, тільки біле і чорне, любов і зрада, прощення і ненависть, добро і зло. Останнє, звичайно, переможе. І ціна цієї перемоги – до сліз непомірна.

Єва Лотоцька визначила жанр своєї книги «Параноя.ua» як любовно-психологічний роман. І слід визнати, що таке визначення стовідсотково відповідає змістові твору. Сюжет роману – почергова розповідь про двох жінок, які, природно, прагнуть особистого щастя. В принципі, долі цих двох жінок можна кваліфікувати як дві моделі взаємин між жінками і чоловіками. Одна з героїнь ділить чоловіка з іншими жінками, друга, навпаки, з чоловіків створює колекцію. І все це супроводжується безліччю пікантних подробиць.

Роман написано жінкою, але так виглядає, що чоловіки з нього можуть почерпнути для себе чогось нового більше, ніж жінки. Причому, авторка відверто розкрила такі інтимні моменти, які більшість жінок воліли б тримати подалі від чоловічої половини людства.

«Найважливіше — наприкінці» — це роман Галини Вдовиченко, як часто в цієї авторки, інтригує навіть назвою — що ж то варто говорити (робити, думати тощо) наприкінці? І про який кінець мовиться? Наприкінці банальної розмови, гарячої суперечки чи … людського життя? Читацьку увагу приваблює також епіграф: «Ніщо не є достоту таким, яким здається». Ці слова налаштовують на міркування про складність та оманливість, здавалося б, очевидних речей та явищ, які нас оточують, які часто сприймаються, ніби у кривому дзеркалі, через наші помилки, стереотипи, зайві емоції… Але, здається, Галині Вдовиченко й цього замало, вона далі продовжує інтригувати читача — вже назвами розділів, які налаштовують на позитив: літо, море, відпочинок, загадкові мартини (навіть знаючи, що це водоплавні птахи, отримала нову інформацію про правильну вимову цього слова – мартинИ).

Насправді ж роман письменниці — про смерть близької людини, найріднішої, але, на жаль, не пізнаної до кінця, про переоцінку власного родинного життя і своїх стосунків із чоловіком. Пригадується китайське прислів’я: «Найстрашніше в нашому житті — смерть і погані діти». Проте в героїні роману сини виросли такими, що можна лише гордитися: освічені, порядні, шанобливі у ставленні до батьків, чуйні до їхніх потреб — і матеріальних, і духовних. Також хлопці цінують приватний простір обох батьків, особливо мами, коли вона овдовіла, проте не забувають її підтримувати й розраджувати. Письменниця, як і в інших своїх романах, художньо досліджує — покроково, під мікроскопом — внутрішнє єство жінки, можливо, найбільший її (жінки й душі) парадокс: частенько незадоволення від того, що має, і сум за тим, що втрачено.

Головна героїня — одна з нас, успішна журналістка, організаторка й засновниця популярного журналу, творча особистість, відома як авторка кількох романів про Пінзеля, одружена, мати двох чудових синів. Однак письменниця не акцентує увагу, скажімо, на таких важливих для жіночого життя подіях, як, для прикладу, народження дітей, а зосереджується на ревізії стосунків із чоловіком, ревізії, яка відбувається запізно — коли чоловіка вже втрачено.

Цікаво й те, що Галина Вдовиченко обирає монологічний тип оповіді: події відображено крізь призму бачення й відчуття головної героїні. Власне, і в родині вона веде першу партію. І тут письменниці вдалося майстерно і психологічно тонко передати ситуацію, коли чоловік насправді мудріший за жінку — у непомітній турботі про неї, у неперешкоджанні самореалізуватися, мати власний психологічний, творчий та інтелектуальний простір. Можливо, найголовніше, що усвідомлює головна героїня після втрати чоловіка, — це органічність їхнього союзу, незважаючи на відмінність у характерах, світовідчутті, світосприйманні. В романі є промовистий епізод: Галина — високочола естетка — після смерті чоловіка повертає на місце простеньку репродукцію, куплену Віктором у супермаркеті й подаровану їй. Це картина, на якій зображено вовка та вовчицю: символ вірності в дикій природі…