четвер, 2 вересня 2021 р.

Для Бориса Чіпа існування у Слові — спосіб життя

5 вересня святкує 75-річний ювілей письменник Борис Миколайович Чіп, який родом із села Покровська Багачка Хорольського району Полтавської області. Він є членом Національної Спілки письменників України. Слід відзначити, що прийняли його до Спілки двадцятирічним, лауреатом літературної премії імені Володимира Сосюри та мистецької премії «Київ» ім. Євгена Плужника.

Борис Миколайович закінчив Полтавське музичне училище та Полтавський педагогічний інститут. Працював в районних газетах на Полтавщині, у Львові, в державному видавництві «Музична Україна», директором Бюро пропаганди художньої літератури Національної спілки письменників України.

Свою письменницьку біографію він починав з поезії. Його вірші друкувалися з 1963 року, а згодом в 1966 році світ побачила перша збірка «Очі мого батька». Зараз в творчому доробку письменника багато поетичних збірок, зокрема «Плин», «Двокрилля», «Їжачок-заздрісник» (для дітей), «Живець», «Серпневе освідчення», «Веселі мандрівки», «Підкова», «Камбіз або Час Крові» (драма), роман «Микола Пимоненко» (у співавторстві), повісті «Дума про Старого Лиса», «Свято сакури», «Повернення Легкокрилки», книга трагедій «Святополк Окаянний». Серед книг, виданих в незалежній Україні поетові найбільш любі «З двох віків,з двох епох» та «Йордань».

На його поетичні твори написано багато гарних пісень композиторами: Миколою Каландьонком, Олексієм Чухраєм, Марією Бурмакою. Та й сам Борис Миколайович гарно співав, поки не втратив голос в 1985 році.

Багато в його поезії згадується осінь, мабуть, це його пора, бо про неї він говорить не тільки як пору року, але як і про людський вік, про відношення до людей та життя.  

***

Перше кохання давно одцвіло,

Та не розвіяло спогади вітром.

Світла печаль посріблила чоло

Бабиним літом, бабиним літом...

Нас чарували осінні гаї,

Клени, як вогнища світлі.

Падало з неба на коси твої

Бабине літо, бабине літо.

***

Згора кохання,

Любов згора,

І вітер попіл

Сумний розносить.

Прийшла розлуки

Терпка пора:

Ще тобі і мені

Літа світять вогні,

А в серці осінь.

***

Виходжу в дощ, осінній дощ,

Зібравши всі гріхи й спокути,

Виходжу в дощ, невпинний дощ

З бажанням більше не вернутись.

А навкруги сріблиться брук,

Цвіту в пітьмі, як під наркозом,   

Коли твій друг уже не друг –

Це не поезія, це проза.

Іду по асфальту сонних площ,

Бреду по кручених узвозах.

Забудь про все – шепоче дощ,

Це не поезія, це проза.

Що забувать, що пам'ятать

Підкаже час – він справжній лікар,   

Нам вже любов, як суєта,

Коли за поворотом літо...

Бажаємо Борису Миколайовичу, щоб доля дарувала йому здоров’я, натхнення, бо для нього саме існування у Слові — спосіб життя, щоб ми могли насолоджуватися його чудовою поезією.

А наостанок пропонуємо насолодитися піснею «Розлюби» Марії Бурмаки з альбому «Знову люблю» (1998 рік), яка хвилююче звучить до цього часу.

Немає коментарів:

Дописати коментар