Семен Скляренко прочитав силу-силенну книг про нашу сиву старовину

26 вересня виповнюється 120 років від дня народження українського прозаїка Семена Скляренка (1901—1962). Письменник відомий як автор історичних романів «Святослав» і «Володимир». Вони стали найвищим досягненням у творчості письменника.

За словами науковця Михайла Слабошпицького романам Семена Скляренка судилося стати своєрідним прологом до майбутніх історичних полотен Павла Загребельного, Романа Іваничука, Романа Федоріва, Василя Шевчука – письменників, які піднесли художній літопис про нашу минувшину на якісно новий рівень.

Написані романи в останні роки життя Семена Дмитровича. Завершити ж трилогію з історії Київської Русі — написати роман про Ярослава Мудрого, авторові не судилося. Талановитого романіста не стало.

Під час роботи над книгами письменник вивчав багато історичних джерел. Показане в романах життя Києва тієї доби вирізняється повнотою зображення, увагою до деталей, в книгах багато архаїчних слів, незвичних слухові сучасників. Все це занурює читача в давній цікавий світ Київської Русі з князями й походами, життям воїнів і простого люду.

А народився Семен Дмитрович Скляренко в селі Прохорівці на Черкащині. Навчався в місцевій школі, потім — у Золотоніській гімназії. Уже в той час він багато читав, захоплювався літературою,  самотужки вивчився грати на цьому піаніно.

В 1919 року в місцевій газеті «Голос труда» було надруковано його перший твір — вірш «Гімн праці». Наприкінці цього ж року юнак повертається до рідного села, працює як бібліотекар, учителює, організовує драмгурток, водночас друкується в періодичній пресі. Його поезії, нариси, оповідання публікуються в київських газетах «Більшовик», «Селянська газета», альманасі «Вир революції». У Прохорівці Семен Скляренко доклав багато зусиль, щоб уберегти бібліотеку Михайла Максимовича та дуб Шевченка. 

Адже в Прохорівці колись жив щирий друг Тараса Шевченка Михайло Максимович, в бібліотеці його було зібрано безліч книг про Київську Русь та її історію. Ще гімназистом, Скляренко багато разів заглядав до бібліотеки Максимовича, з рук сина його, Олексія Михайловича, одержав і прочитав силу-силенну книг про нашу сиву старовину. Враження ці жили в його душі, довго просились на папір, хоча вже при написанні творів письменнику довелось немало років вивчати все, що стосується життя народу, його боротьби й перемог, культури, побуту, звичаїв різних верств населення тих далеких часів.

У своїй творчості Семен Скляренко використовував матеріали з історії рідного краю, описував події, які відбувалися на Канівщині і в Прохорівці. Використовує у творах прізвища односельців: Давид Гурин, Мерега, Іван Стоян; назви кутків села, річечок: Оріховка, Коноплянка, Савранка, Видумка, Узвіз, Кумина Коса, Киселівка. З любов’ю описує Дніпро. Він і сам любив на човні мандрувати цієї величною рікою.

Зробив свій внесок Семен Скляренко в шевченкіану – це оповідання «Квіти», «Патентовані мерзотники», «Астрахань», «Ярина», «Остання путь поета», «Сторож великої могили», «Айра Олдрідж».

Надзвичайно цінним є видання Семена Дмитровича «Три республіки», де в розділі «Мандрівки по Україні» є нарис «Шевченківський заповідник»: «Коли ноги зовсім відмовляють, а серце от-от спиниться, коли в усій величності своїй розгорнеться Дніпро і сонце, здається, стане у вас над головою, – тоді…ви на могилі Т.Г. Шевченка».

У роки Другої світової війни Семен Скляренко був військовим кореспондентом, нагороджений орденами і медалями. У післявоєнні роки продовжував письменницьку працю. Іменем Семена Скляренка названо вулиці в Києві та Прохорівці, гімназію та вулицю у Золотоноші, колись Дніпром курсував теплохід «Семен Скляренко».

Інформацію підготували працівники бібліотеки-філіалу № 7.