четвер, 2 вересня 2021 р.

190 років тому завдяки Гоголю Сорочинський ярмарок став знаменитим

2 вересня 190 років тому вийшла перша частина «Вечорів на хуторі біля Диканьки» українського письменника Миколи Гоголя. Служба в Департаменті державного господарства в Санкт-Петербурзі не давала достатніх прибутків і це змусило молодого чоловіка підробляти письменництвом. А підвищений інтерес передової пітерської публіки до народних тем визначив напрямок роботи Гоголя. Багато необхідного матеріалу про українське село, детальні описи звичаїв, обрядів, побуту та нарядів різношерстої сільської публіки йому надсилали мати і сестри.

Побоювання і переживання Миколи Васильовича через можливу критику були даремними, бо коли книга з’явилася на прилавках пітерських книжкових крамниць, успіх її був приголомшливим. Та й не дарма, бо твори читалися легко, весело, на одному диханні, вигідно відрізняючись іскрометним гумором, невимушеністю і народним колоритом.

Перша повість «Вечорів на хуторі біля Диканьки»«Сорочинський ярмарок».

Раніше ярмарки були ледве не найулюбленішою подією в одноманітному житті українських селян. В ХІХ столітті на території України, що входила до складу Російської імперії постійно діяло 110 ярмарків, на яких продавали 47% усіх товарів. Сорочинський ярмарок не був ні найбільшим з них, ні найвідомішим. Село Великі Сорочинці Миргородського району, напевне, й залишилося б, як і багато інших сіл Полтавщини, маловідомим, якби його не прославив на вік наш великий земляк Микола Васильович Гоголь.

Микола Пимоненко "На ярмарку"

Ось так Гоголь описує, як люди з усіх кінців їдуть на ярмарок десь на початку XIX ст.: «Такою розкішшю блищав один із днів спекотного серпня тисяча вісімсот. Так, літ тридцять буде назад тому, коли дорога, верст за десять до містечка Сорочинців кипіла народом, який поспішав з усіх навколишніх і далеких хуторів на ярмарок. З ранку ще тягнулися незмінною низкою чумаки з сіллю і рибою. Гори горщиків, закутаних у сіно, повільно рухалися, здається, нудьгуючи своїм ув'язненням і темрявою, місцями тільки якась розписана яскраво миска або макітра хвалькувато висловлювалася із високо накопиченого на возі тину і привертала розчулені погляди поклонників розкоші. Багато перехожих поглядали із заздрістю на гончара, який повільними кроками йшов за своїм товаром, турботливо обкутуючи глиняних своїх франтів і кокеток ненависним для них сіном.

Одиноко в стороні тягнувся на стомлених волах віз, навалений мішками, прядивом, полотном і різною домашньою поклажею,за яким брів, у чистій полотняній сорочці і забруднених полотняних шароварах, його господар...».

Ярмарки продовжували існувати аж до 20-х років XX століття, а потім були закриті зовсім. Вся торгівля в селах перейшла до кооперації та під контроль держави.

З 1966 року ярмарки починають відроджуватись, і започатковує, відроджує ту давню традицію Сорочинський ярмарок. На нього з'їжджалось багато представників різних організацій та підприємств. Багато людей приїздило в Сорочинці щоб придбати різноманітні, дефіцитні на той час, речі, товари. Їх не зупиняло навіть те, що ярмарковий майдан являв собою необладнане поле, без будь-яких умов ні для учасників, ні для гостей.

Період перебудови та розпаду Радянського Союзу, перших років незалежності, коли Україна потерпала від суцільного товарного голоду та інфляції, міг стати початком кінця Сорочинського ярмарку. Він проводився вже практично за інерцією, але не викликав ні в кого ентузіазму, ні в організаторів, ні в учасників і був головним болем і для тих і для інших. А сам ярмарок, ніби жива історія, терпів і чекав, коли ж, врешті, з'являться люди, яким він буде небайдужим і які захочуть повернути його до життя. І дочекався...

Ініціатором відродження ярмарку стала керівник проекту «Сорочинський ярмарок» кавалер орденів княгині Ольги III та II ступенів Світлана Свищева. Під її керівництвом ярмарок не лише одержав в 1999 році статус Національного і став єдиним, що вдало поєднав історію і сучасність, народні традиції, культуру, колорит з бізнесовими інтересами українських виробників.

Пройшовши через віки, Сорочинський ярмарок сьогодні впевнено дивиться у майбутнє.

Немає коментарів:

Дописати коментар