Слід відзначити, що у Процюка є також романи про Архипа
Тесленка, Василя Стефаника, і в своїх творах, як висловився сам автор, він «олюднює
класиків», тобто розповідає не тільки про їх діяльність, але і про особисте
життя. Я прочитала всі ці три романи Степана Процюка (до речі, це серия книг
«Автографи часу»), але цитувати буду по-черзі, щоб не перевантажувати свої
повідомлення.
Скористалася нагодою і
запросила письменника в друзі (відгукнувся миттєво, приємно, дякую!) і
переглянула YouTube-канал про українську літературу Степана Процюка. Скільки
ДУЖЕ БАГАТО ЦІКАВОГО І КОРИСНОГО про письменників!!!! А які розповіді емоційні!
Процюк в одному із
інтерв’ю сказав: «Стефаник — моя романтична проекція, Винниченко — мій
психотип. Роман про Володимира Винниченка, спроба психічної біографії письменника.
Я намагався на основі його щоденників, його творів, усього доступного мені
арсеналу літератури, власних об’єктивних відчуттів подати портрет одного із
найсуперечливіших і найхаризматичніших письменників і громадських діячів
України, який пізніше в еміграції поволі із ексцентричного
письменника-невротика перетворювався на видатного мислителя.
Мені завжди Винниченко
імпонував своїм великим романтизмом, своїм талантом, своїми суперечностями, які
він долав протягом цілого життя. Це була людина, яка постійно перебувала у
саморозвитку, а не в стагнації».
Поруч із творенням
психо-біографії Винниченка письменник не міг оминути і насущних літературних
проблем. А для тих, кому страсті за літературою менш цікаві, як сама біографія
Володимира Кириловича, то автор роману для нього пропонує на розгляд іще одну
сторінку життя – стосунки із жінками, яка за інтересом та наповненістю інтриг,
здобутками і поразками не поступається письменницькій популярності та
політичній славі Винниченка.
«Ми тужимо за тим, чого
у нас нема, і не цінуємо те, що маємо».
«Радість і щастя – не
однакові слова. Радість молодша сестра щастя. Вона може бути миттєвістю. Щастя,
кажуть, теж миттєвості і спалахи. Але воно включає у себе і радість. Щастя
глибше від неї».
«Одна кохана жінка
вміщує у собі всіх інших, а всі інші ніколи не зможуть замінити одну, кохану».
«…бідні люди! Не можемо
сказати про найсокровенніше, відкладаємо на потім любов і шану. Переймаємось
павучачим послідом наших проблемок, забуваючи, що на денці мішків, які завжди
тягнемо за собою, причаїлося відкинуте найпотрібніше…».
«Бо що таке РОСІЯ без
колоній? Як тоді з її месіанськими претензіями? Без УКРАЇНИ вся так звана
російська велич одразу стає колосом на глиняних ногах».
Немає коментарів:
Дописати коментар