Квітень знов нагадав про Чорнобиль

     У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року о 1-й годині 23 хвилини над четвертим реактором Чорнобильської АЕС нічну тьму розірвала серія вибухів, яка зруйнувала реактор і споруду четвертого енергоблоку. При цьому випромінюючи в небо величезну кількість радіоактивних елементів, які стали причиною значного радіоактивного забруднення навколишніх земель. Чорнобильська катастрофа стала найбільшою техногенною катастрофою XX століття.

За покликом рідної землі на захист свого народу першими до палаючого реактора за тривогою приїхали пожежники з охорони Чорнобильської АЕС. Незабаром прибуло підкріплення з міста Прип'яті: їх було 28. Вступивши у вируюче полум'я, смертельну небезпеку, якою дихав реактор, пожежники цієї ночі, не шкодуючи  ні сил, ні життя, присягли на вірність народу України.

Тієї трагічної ночі лейтенант і сержанти пожежної охорони здійснювали свою звичайну роботу. А ситуація була незвичайною — поруч дихав смертельним подихом реактор. Не було часу думати про себе, треба рятувати станцію. І вони її врятували. Всі 28 чоловік двох караулів затулили її собою. З них 6 чоловік загинуло: Герой Радянського Союзу, лейтенант Правик Володимир Павлович; Герой Радянського Союзу, лейтенант Кібенок Віктор Миколайович; сержант Ващук Микола Васильович; старший сержант Ігнатенко Василь Іванович; старший сержант Титенок Микола Іванович; сержант Тишура Володимир Іванович.

До 5-ї години ранку пожежу було ліквідовано. Подув легенький вітерець, і величезний стовп диму, пилюки відірвався від реактора й посунув територіями України, Білорусі, сіючи смертельну радіацію.

 Евакуація. Цей термін військового часу, який жив тільки у пам'яті людей, що пізнали лихоліття минулої війни, увірвалося в наше сьогодення. Його викликав чорнобильський ураган, вирвавши людей із обжитих ними місць, відірвавши від коріння, що єднало з рідною землею. Ця земля почала називатись «зоною» — «30-кілометровою зоною». Коли оцінили масштаби катастрофи, виявилася очевидна потреба евакуації населення. 

 Ось так, на квітучій українській землі з'явились порожні міста й села, мертвий ліс, до якого не можна підходити, сади з яблуками, насиченими радіоактивною отрутою, вода, яку не можна пити, і навіть повітря, яким дихаємо, стало ворогом.

       Ідуть роки після аварії на ЧАЕС. Минуло 34 роки. А біль не вщухає, триває, не залишає людей, пов'язаних зі скорботним часом ядерного апокаліпсису. Чорнобильська біда надовго залишиться в нашій пам'яті. Ще довго ми відчуватимемо на собі її наслідки, ще довго чутимемо її дзвони. Вони лунатимуть за тими, кого вже не має, кого не стане завтра, хто заплатив за чиюсь помилку своїм здоров'ям, життям. І наша пам'ять багатьох наступних поколінь — знову і знову повертатиметься до трагічних квітневих днів 1986 року, коли ядерна смерть загрожувала всьому живому й неживому.