У Львові під час
презентації цього роману Надії Мориквас письменниця
Оксана Думанська, яка виступала як модератор, сказала: «Підльвівське містечко, яке
стоїть під Виновою горою, і в якому відбувається все, що може відбутися у
будь-якому містечку України – захланність, нешанування довкілля. І це все
змальовано в хорошому художньому письмі з любов’ю до Винової гори. Надя завжди
дуже серйозно добирає назву своїх книжок, і це правильно. Винова гора для мене
– це і вино, і наша винуватість перед кимось, і наша безневинність перед
якимось ситуаціями. В українській літературі чомусь прижився дурнуватий термін
про жіночу прозу. Згадую Діну Рубіну, яка казала, що вб’є кожного, хто
говоритиме про жіночу прозу. Вона казала – або є проза як якісний текст, або це
бездарність – жіноча чи чоловіча. Тому цю Надину прозу я б назвала не жіночою,
а жіночною, бо вона дуже лагідна до тих жінок, які постають на її сторінках».
А мені хочеться
процитувати роздуми пані Надії на сторінках роману про книжки.
«Люди ховаються в
книжки – у ті, що читають, і в ті, що пишуть. Люди зберігають в них свої одкровення
– колишні намагання стати ліпшими, досконалішими. Вічна боротьба зі страхом,
невпевненістю, заздрістю, хай і білою, жалями – згодом такими смішними…».
«Люди гинуть від
недолюбленості та самотньої самотності».
Отже, при нагоді,
зануртесь, сховайтесь у роман, який, хоча і наповнений легендами, дивовижними
знаками, символами, метафорами, картинами подібними до сновидінь, та все таки
життєвий і життєдайний.
В романі віднайдете і
вдало вплетену авторську поезію:
Видобуду слово,
як сльозу,
бо давно не плачу.
Видибай-видибай,
слово,
з гіркої прози,
як з полину
краплею поезії-крови…
Немає коментарів:
Дописати коментар