Герої книжок
Волкова «неголівудського» типу. Це люди з натовпу, з якими читач мимоволі
ототожнює себе. Втім, б'ються вони завжди до останнього, а кохають щиро. Тому
перемагають.
«Я не можу написати
не детектив». Він вважає детектив гімнастикою для інтелекту. На думку
письменника, детектив є найдосконалішим літературним жанром, бо лише у ньому
наприкінці твору все приходить до повної відповідності та остаточно розставлені
крапки над "і". Дійсно, кінцівки його розслідувань зовсім
несподівані, як і несподівані сюжети, та й цитати будуть життєві, і аж ніяк не
кримінальні.
Роман
«МЕРТВІ КВІТИ».
«Життя
вкотре виявилось дійсно зеброю. Усе так. Чорні смуги завжди межують із білими.
Головне лише тримати правильний курс, аби не іти вздовж».
Роман
«ВОВЧИЙ МІСЯЦЬ».
«Неможливо
стати кращим, не довідавшись настільки
ти поганий, не визнавши це. Тим-то наводити порядок треба починати з
себе. Щоб змінилось бодай щось, треба аби кожен, поламавши свідомість, почав
жити інакше. А у нас таке неможливо. Якщо так зроблять двадцять чоловік, інші
сорок одразу цим скористаються. Такі ми є. На жаль».
«Не у владі
річ. Скільки разів міняли? І що? Влада народу така на яку він заслуговує. У
хворої нації не буває здорових лідерів і не може з’явитися постать, що приведе
до отого вашого «світлого майбутнього». І рятівна політична сила не прийде. Це
повна утопія. Казка для дурників. Націю, що деградує, не врятує ні п’ятий, ні
десятий майдан. Ламаємо споконвіку - пару випускаємо, а далі нехай Божа воля
править».
Роман «ГРА У
ТРИ РУКИ»
«У житті є
чорний та білий кольори. Але між ними зазвичай не буває різкої межі. Є
поступовий перехід — гама відтінків. Та все ж, чорне і біле — це цілком різне.
Часто «чорне» та «біле» вживають у переносному значенні. Спробуйте поділити
все, що робиться, на добре та погане — навряд чи це вдасться, адже і тут усе
відносно. Є купа такого, що займає місце десь посередині, й кожна конкретна
людина знайде у будь-якому явищі більше доброго, ніж поганого, або ж навпаки.
Аналогічно бувають виважені та безглузді вчинки. Між ними ще є вчинки з часткою
виправданого ризику, ризиковані вчинки, безумні вчинки, і вже аж потім — зовсім
безглузді. Перехід, як бачите, також дуже поступовий, проте виважені й
безглузді вчинки — також зовсім різне, і якщо перше повинні робити всі, то
друге — не повинен ніхто. І межа між ними у кожного своя — залежно від якостей
людини. Математик або шахіст обере перше, картяр — десь посередині, повний
ідіот завжди робить друге. Так і в наших стосунках: кожен бачить різницю між
початковим і завершальним варіантом, проте межу, на якій варто зупинитися,
обирає сам».
«Бо світ
людей справді подібний до океану. Цей світ — безмежний. А отже, у ньому не може
не зможе бодай однієї людини, яка матиме бажання й зможе зрозуміти і врятувати
тебе, якою б не була катастрофа та яким би не був ти сам. Ми міряємо світ
своїми думками та уявленнями, і в цьому наша біда, адже за такого підходу
навіть найдосконаліша людина не здатна на об'єктивність. І тоді лише надія
спроможна до останнього зіграти роль рятівного кола, такого собі невидимого
біополя, яке тримає на поверхні, підштовхуючи загублених у безпросвітному
мареві одне до одного...».
Немає коментарів:
Дописати коментар