ГОРТАЮЧИ СТОРІНКИ "Щоденників читання"

       Шановні!  Сьогодні  Міжнародний день танцю. І я давно уже хочу розказати вам про танго, але притримувала його саме до цього дня. Тож давайте не потанцюємо, а поговоримо і навіть не про танець, а про книгу Тетяни Пахомової «Карпатське танго».

     Це третя книга вчительки географії у спецшколі №3 у місті Радехів Львівської області. Вже не один десяток років вона працює на освітянській ниві, вкладаючи в учнів знання не тільки з географії, а ще й з економіки і образотворчого мистецтва. Перший роман «Я, ти і наш мальований і немальований Бог» з’явився за три місяці під час шкільних канікул. І відразу – успіх – у 2016 році Тетяна Романівна стала переможцем і отримала першу премію у номінації «Романи» міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова». Тож, звісно, правильно зробила, що не зупинилась і опановує уже письменницьку ниву. Не знаю, яким девізом керується пані Тетяна, але як на мене, я б її письменницькі здобутки означила її ж словами із роману «Карпатське танго»: «Уже як щось робити, то робити добре. Або не робити зовсім».

 А тому і наступна книжка авторки, романтична львівська історія «Таємниця галицького Версалю», здобула схвальні відгуки критиків і любов читачів.

 А про що ж  «Карпатське танго»? Здавалося б звична історія кохання, і щасливого життя, яке не впало героям з неба. Андрій з глухого карпатського села стає професійним пластичним хірургом завдяки старанням і наполегливості, але не на Батьківщині. Його повсякчас і в усьому підтримує,  Ізабель, красуня-кубинка, яка виховувала їхніх дітей, була дороговказом для нього, стала тією, яка відкрила йому світ.

 Але коли нещадна хвороба забрала її, він відчув, що втратив усе…І тоді Андрієве  родове коріння у містичний спосіб змінює його долю…

 Цитат  із роману досить багато, тому виберу основні, хоча, якщо я їх виписала, то вони всі мені важливі і мудрі. Але обов’язково почитайте цей роман і, можливо,  вашу увагу привернуть зовсім інші висловлювання. Бо це ж «танго», яке може визивати різні емоції.

 «У житті головніше давати, аніж брати».

 «Усе гостре – це біль і стах. Та не предмети є найбільшим злом. Гостре слово калічить сильніше».

«Кажуть, що везіння – це усмішка долі. Це сприятливе поєднання зірок, обставин, місця й людей».

«Ось людські емоції: гнів, заздрість, страх. Вони ж є виявом роботи гуморальної системи організму, правильно? І за сильних чи тривалих стресів гормони, що супроводжують негативні емоції, руйнують тіло. Так от, людина, щоб не захворіти, має переживати обмежену їх кількість. У житті має бути приблизно вдвічі більше позитивних моментів – і за силою впливу, і за кількістю. Тоді гнів, страх, заздрість розчиняються в позитиві й не завдають ударів хворобою. Кожна хвороба – це сигнал організму, який закликає уважно придивитися до свого життя: а що в тобі не так?».

 «Ноги болять – не туди йдеш, живіт – забагато їси. Голова – не те думаєш».

«Душа людини оживляє тіло, дає емоції, які наповнюють обличчя красою чи спотворюють його. Тіло – амфора, душа вино, слова й учинки – його дегустація. Найвигадливіша посудина втрачає привабливість, коли воно несмачне».

 «Знання – це порядок і свобода у твоїй голові».

 «Інколи для того, щоб щось оцінити, потрібно віддалитися».

 «Світ як зеркало. Він віддає тобі те, що ти туди посилаєш».

 «Батьків починаєш розуміти, коли сам стаєш батьком».

 «Скупий ніколи не буде багатим, а бідним треба вірити в дива. Сьогодні вона повірить людям, завтра –  в удачу, а післязавтра –  у себе».

 «Найкраща краса – та, що має душу. Та й світ змінюють не красиві тіла, а красиві душі».

 А ще «порцію» цитат залишаю на завтра і тоді поясню чому…