«Мені Полтава до душі…»

Лауреат Нобелівської премії з літератури 1933 року, російський письменник Іван Бунін розпочав свій творчий шлях саме у Полтаві. Полтава для Івана Олексійовича Буніна – то ворота, через які він увійшов у багатобарвний світ України – її культури, поетичних образів минулого, природи, фольклору. Вражень, набутих у полтавські роки, письменникові вистачило на все довге творче життя. «Саме у Полтаві я почав писати більш-менш серйозну белетристику», – зазначав у своїх мемуарах Іван Бунін. Тож давайте спробуємо пригадати, як жив та що поробляв у Духовній столиці нобелівський лауреат.

Іван Бунін походив із давнього дворянського роду. Дитинство його минуло на Орловщині серед лагідної сільської природи. Природа й сформувала характер майбутнього письменника, бо недарма він все життя пишався тим, що  його предки «були зв’язані з народом та із землею». Його тяжіння до простого люду, народної культури і моралі, бажання ходити сільськими дорогами залишаються властивими письменнику і в період перебування на Полтавщині.

Ще у 1891 році Іван Бунін приїздить сюди на гостини до свого брата Юліана і вирішує тут залишитися. Дружина письменника Віра Миколаївна Муромцева-Буніна у своїй книзі «Життя Буніна» писала, що обох братів «зачаровували околиці Полтави…своїми чистенькими білими хатами в садочках з височезними тополями і черешнями». Часто вони гуляли за містом, катались човнами на Ворсклі. Він пише другові: "Мені Полтава до душі. Місто потопає в зелені. Полтавці – чудові люди". Цього ж року Іван Бунін відвідує Ромни і гоголівські місця.

У Полтаві починається його спільне життя з Варварою Пащенко, донькою орловського лікаря. 

Два роки Іван Олексійович завойовував Варю. Він був щиро закоханий, дуже страждав, коли бачив не завжди рівне почуття до нього. "Еще никогда так разумно и благодарно не любил. Все мое чувство состоит из поэзии" (із листа І. Буніна до брата Юлія).

Бунін закидав дівчину листами. Він писав Варі 9 квітня 1891 року: "Драгоценная моя, голубеночек! Вся душа переполнена безграничною нежностью к тебе, весь живу тобою. Варенька! Я хочу сейчас стать перед тобой на колени, чтобы ты сама видела все, - чтобы в глазах светилась вся моя нежность и преданность тебе…"

В той час Бунін дуже бідував. Перебуваючи в скрутному матеріальному становищі, Іван, однак, хоче одружитись з Варею, але її батько не дав згоди на одруження. В серпні 1892 року Іван Бунін і Варвара Пащенко, яка згодилася жити з ним "без вінця", переїжджають у Полтаву.

З Варею Пащенко вони перебували в цивільному шлюбі, жили в скруті і постійних сварках, характер у Буніна був важкий, людиною він був запальною і неврівноваженою. При посередництві брата Юлія, який намагався втримати цей шлюб, ця любов деякий час ще лихорадила обох, але всьому є кінець. Четвертого листопада 1894 року, в день присяги новому імператору Миколі II, Варя, скориставшись тим, що всі чоловіки пішли в собор і в приходські храми, втекла, залишивши Буніну записку: "Від'їжджаю, Ваню, не згадуй мене лихом…" Розрив з Варею Бунін важко переживав. Про ту пору свого життя Іван Олексійович згадував: "Так же внутрішньо одиноко, відокремлено, не по-дорослому, жив я в пору мого життя з нею". Це кохання дуже різних людей, дворянина і міщанки, для обох виявилося важким, виснажливим, врешті, безперспективним. Але воно стало чи не основною рушійною силою творчої активності письменника і жило в його пам'яті.

Письменниками не народжуються, ними стають. Література – то є ремесло. Потрібно багато писати, аби бути добрим автором. Саме цим Бунін і займався у Полтаві – багато писав, відточуючи своє письменницьке ремесло. Іван Олексійович працював у Полтавській земській бібліотеці, був журналістом місцевих видань та почав писати добрі прозові твори. Як тільки в Полтаві помітили обдарованість Івана Олексійовича Буніна, одразу ж біля нього стали гуртуватись молоді літературні сили. Місцеві поети-початківці просили його послухати їхні вірші і сказати свою думку.

У Полтаві Іван Бунін започаткувався як прозаїк. Його перші оповідання в основі  мали спостереження з місцевого життя, яке він бачив і в Полтаві, і далеко за її межами. Мотиви і образи фольклору, записані на Полтавщині, посідають помітне місце в ранніх творах Буніна, таких як «На край світу», «Суходіл», повість «Ліка».

Полтава органічно ввійшла до творів Буніна, насамперед до роману «Життя Арсеньєва». Її не важко впізнати вже ось за таким описом: «місто все в густих садах, з гетьманським собором на кручі… В східній долині окремо стояв крутий горб з давнім монастирем на шпилі…» У названому романі взагалі дуже багато штрихів різного характеру – архітектурного, історичного, етнографічного, ландшафтного, які характеризують Полтаву кінця ХІХ сторіччя.

Залишивши Полтаву у січні 1895 року, Іван Бунін потім ще кілька разів відвідував її, а також Шишаки, Миргород, Кременчук. Та після одруження у 1898 році з Анною Цакні ніколи вже не повертався на Полтавщину.

Тож, саме у Полтаві було покладено початок літературної кар’єри письменника Івана Буніна, котрий майже через сорок років після того стане нобелівським лауреатом.