четвер, 29 жовтня 2020 р.

Трагічна доля Майка Йогансена

Майк Йогансен – не зовсім звичне ім’я для української літератури. Прихований за цим таємничим іменем письменник, якого мало читали, Йогансен (справжнє ім'я — Йога́нсен Михайло Герва́сійович) був завеликим для свого часу, але й наш час не надто поспішає захоплюватися його талантом. 
Сучасники описують Майка в гомерівському стилі. Мовляв, «вся його постать вражала своєю надзвичайністю», екзотична хода нагадувала «чи то тигра, чи то червоношкірого індійця на бойовій стежці». Поет мав досить незвичну зовнішність, чи то пак виражав Йогансен свою незвичність зокрема й у зовнішності. Були часи, коли його вуса «мали тенденцію звисати на козацький штиб»… Шкода, що цих яскравих фотокарток із портретами Йогансена не вміщено в жоден підручник. «Офіційно» Майк – типовий інтелігент із пронизливим поглядом, краваткою-метеликом, зачесаним наліво волоссям…

Михайло Йогансен народився в останніх роках ХІХ століття в Харкові. Досі ніхто напевне не знає, походив він із шведів, німців, норвежців чи латишів; достеменно відомо тільки те, що по матері був він зі старовинного козацького роду Крамаревських (звідси й псевдонім поета – М. Крамар). Класична гімназія прищепила йому виняткову любов до мов. Сучасники свідчать, що «з Майка був чортівськи здібний лінгвіст, але стільки ж обдарований він був і для сприйняття технічних знань…» Опріч мовознавчих наук, кохався Майк і в абстрактних філософських категоріях, був завзятим у всіх жанрах літератором… Освіту мав енциклопедичну, не втомлювався читати нові й нові книжки, водночас знаходячи час і для серйозних занять спортом.

Йогансен дуже добре грав у більярд. Одного разу він виграв партію у Володимира Маяковського, за що той, програвши, мусив залізти під стіл і декламувати вірш Пушкіна.

Навколо Майка Йогансена завжди збиралася талановита молодь. Він товаришував із Юрієм Яновським, Олександром ДовженкомМиколою Бажаном, Юрієм Смоличем. Із Сашком Довженком його пов’язували багаторічні дружні стосунки, спільне захоплення полюванням та рибальством, спільна робота над фільмом «Звенигора». Власне, через сценарій цієї стрічки друзі врешті посварилися й назавжди перестали спілкуватися.

Майк Йогансен брав активну участь у житті численних літературних організацій двадцятих років: від «Гарту» до ВАПЛІТЕ й «Групи А». З його ініціативи народилися альманахи «Літературний ярмарок» і «Універсальний журнал»… Крім того, Йогансен був автором чи не першого в Україні пригодницького роману «Пригоди Мак-Лейстона, Гаррі Уперта та інших», що тільки протягом року витримав аж десять перевидань загальним накладом 100 тисяч примірників. Вражає? Книжка цікава ще й тим, що вже тут виявився неперевершений талант Майка-містифікатора, Майка-химерника. Він так заплутав історію з авторством, що сам Умберто Еко міг би позаздрити, якби тільки він був «у дискурсі».

Опріч літературних часописів, поет-сценарист-романіст-новеліст у одній особі на високому професійному рівні укладав різні граматики й словники, збірники народної мудрості, перекладав практично з усіх європейських мов. Між іншим, Йогансен свого часу уклав один із перших підручників української мови. З 1918 року, як зізнається Майк в автобіографії, «почав писати вірші українською мовою і знайшов, що вони виходять природніше».

Практично всі підручники й статті в довідниках говорять про Майка Йогансена як про безнадійного футуриста. Хоча є в його поезіях і романтичні нотки, й цілком виправдана данина часові (збірки «Революція» та «Балади про війну і відбудову»). Чимало в його творчості було чистісінького, сучасною термінологією, «стьобу» й властивої постмодерну іронії. Витонченим «стьобом» є й відома ландшафтна повість «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швейцарію».

Чомусь у талановитих людей повелося передбачати власну трагічну долю. Так було із Симоненком, так було зі Стусом, так було багато років перед ними й із Йогансеном. У 1920 році Майк написав вірш «Я знаю: загину», а за сімнадцять років передбачення збулося.

Майк Йогансен був істинним дворянином, людиною твердих переконань, зі своїми принципами. Він був зовсім чужий «безликій сірій моделі сталінського «раю», як писали потім у статтях-«епітафіях». Поет не приховував свого ставлення до влади, не змінював своїх політичних поглядів, хоч як його не благали найближчі друзі й рідні. Лицемірство попросту було б ганьбою для нього. Йогансен прекрасно розумів, чим може вилитися загравання з політикою… Пізньої серпневої ночі 1937 року Майка заарештували. Підстава: участь Йогансена в «антирадянській», «націоналістичній» діяльності, що «прагнула шляхом терору й збройного повстання проти Радянської влади відірвати Україну від Радянського союзу». На допитах Майк не запобігав перед слідчими й не намагався врятуватися доносами. В кінці жовтня було винесено вирок: розстріляти, а заразом і конфіскувати все особисте майно. 

Вирок Майкові був виконаний із цинізмом, що властивий більшовицьким «бісам» – у ніч проти дня народження, за кілька годин до 41-річчя.

Дружина поета Алла Гербурт-Йогансен писала, що він був «занадто ориґінальним, незалежним і не таким догідливим, як того вимагала диктатура». Що ж, небагато було періодів у історії, коли оригінальність, незалежність і принциповість цінували…

Реабілітували українського поета й письменника Майка Йогансена тільки в кінці п’ятдесятих років минулого століття. Останнє на сьогодні видання вибраних прозових творів Йогансена з’явилося 2001 року в смолоскипівській серії «Розстріляне відродження». Поезії Йогансена побачили світ аж у 1989 році. 

 Творчість Майка Йогансена – як прозова, так і поетична – належить до таких, які цікаві читачеві, котрий не тільки цінує якісні гру, іронію, цитування, але й у всьому дошукується глибини.

Немає коментарів:

Дописати коментар