Павло Тичина - людина і поет

23 січня виповнюється 130 років від дня народження відомого українського поета, перекладача, публіциста, громадського діяча Павла Григоровича Тичини. Він й до сьогодні залишається досить загадковим поетичним феноменом в українській літературі. Працівники бібліотеки-філіалу №7 пропонують розібратися, в чому ж феномен Павла Тичини.

Як поет Павло Тичина починав у 1906 році, коли його поезія викарбовувалась із наслідування народних пісень та творів Тараса Шевченка, почасти під впливом Олександра Олеся та Миколи Вороного. Перший відомий нам вірш Тичини – «Синє небо закрилося…». Значний вплив на формування Тичини-поета мало його знайомство з Михайлом Коцюбинським, літературні «суботи» якого він відвідував з 1911 року. У 1912 році світ вперше побачив вірш Тичини «Ви знаєте, як липа шелестить» в першому номері «Літературно-наукового вісника». З того часу новатор українського віршованого слова не сходив зі сторінок газет та журналів. Підсумком творчої діяльності молодого Тичини стає переломна збірка поезій «Сонячні кларнети» (1918), пройнята сонячною вірою в життя, людину, в рідний знедолений народ. В ній з’являється своєрідна українська версія символізму, вимальовується неповторний стиль Тичини, який отримав власну назву – кларнетизм. У 1920 році виходять збірки П. Тичини — «Замість сонетів і октав», «Плуг».

У 1923-му заарештували його брата Євгена, диригента і регента в Українській автокефальній церкві. Павло Тичина спілкувався зі слідчими і зміг витягти брата під розписку. Певний час Павло Тичина входив до ГАРТу і ВАПЛІТЕ, дружив з Миколою Хвильовим, котрий, як і багато хто з діячів «українізації», не вижив. «Тоді кожна людина стояла перед вибором: рятувати себе і своїх рідних чи боротися, знаючи, що тебе знищать, - говорила в інтерв’ю правнучка Павла Тичини Тетяна Сосновська. – У Павла Григоровича була велика рідня — дев’ять братів і сестер, племінники і племінниці, які потребували його підтримки. Він, по суті, був єдиним їх годувальником... До того ж, він за натурою — людина з ніжною, тонкою душею, не терпів фізичного насилля. Не всі можуть розмахувати шаблею і скакати на коні, хтось рятується, внутрішньо відсторонюючись від дійсності».

Павло Тичина почав писати зовсім інші вірші, і колеги не могли йому цього пробачити. 21 листопада 1933 року в газеті «Правда» було надруковано вірш Павла Тичини «Партія веде», який остаточно закріпив за ним образ головного українського радянського поета, бездоганного ідеологічно; невдовзі вийшла однойменна збірка й подальші, витримані в тому ж ключі. У «відлигу» шістдесятих Павло Тичина не повірив і свою лінію в поезії не змінив. Як свідчили близькі, до кінця життя він був упевнений, що за ним стежать і прослуховують квартиру; не виключено, що так воно й було.

Суперечливих фактів з біографії Павла Тичини вистачить не на одну книгу. В історії світової літератури, мабуть, не знайдеться іншого такого прикладу, коли б поет віддав половину свого життя високій поезії, а іншу — нещадній боротьбі зі своїм геніальним обдаруванням. Без сумніву одне, Павло Тичина – геніальний поет. Його витончені й оригінальні вірші з особливою, лише йому притаманною ритмікою, стали шедеврами світової поезії.