Спогад-вшанування
до Дня партизанської слави
22 вересня в Україні
відзначають День партизанської слави, започаткований Указом Президента України
у жовтні 2001 року. В цей день вшановуємо героїчний подвиг уславлених партизанів і підпільників Другої світової війни.
Йшли селом, йшли селом
партизани…
З перших же днів,
тижнів війни на території України розпочався партизанський рух. Перемога над лютим ворогом була здобута дякуючи не тільки армії, але
і всенародній боротьбі підпілля, партизанів, всього населення як на окупованій території так
і у ворожому тилу.
В книзі Віктора Ревегука «Полтавщина в роки Другої світової війни (1941-1945)» маємо
цифри, які стосуються партизанського
руху нашого краю. Завдяки статистиці можемо бачити динаміку цього виду боротьби
та знаємо про рівень забезпечення партизанів:
«Станом на 11 серпня
1941 року в партизани зголосилося піти 3267 чоловік, з яких сформовано 62
загони, 113 диверсійних груп (412 чоловік), що мали діяти на залізничних
станціях та промислових підприємствах, і 232 диверсанти-одинаки для ведення
самостійної підривної роботи в тилу ворога. Робота з формування партизанських
загонів продовжувалася й далі. На 4 вересня на Полтавщині вже було створено 81
партизанський загін чисельністю 3696 осіб. На озброєнні вони мали 67 кулеметів,
2815 гвинтівок, 1033 гранати і близько 1 млн. набоїв».
Автор не описує бої
партизанів яскраво і детально, однак наводить статистику і подає фактичні дані
про самі сутички. Крім того, у книзі багато імен керівників партизанських
загонів, описів жорстокості німецьких окупантів до місцевого населення, яке
підтримувало партизанів.
У окремому параграфі
автор виділяє тему підпільної боротьби проти нацистів. Дізнаємося, що осередки
комуністичної партії продовжували діяти на Полтавщині, керували рухом опору та
мусили контролювати партизанську боротьбу, однак, на думку Віктора Яковича, цей
підпільний рух не мав підтримки з боку полтавців і тому його діяльність зазнала
краху.
Попри це, автор
вдається до детальних описів акцій та операцій, які проводили полтавські
підпільники, відзначаючи, що це були активісти руху опору з організацій, які
виникали самовільно, без контролю зі сторони партійних органів:
«У червні 1942 року
підпільники з допомогою медсестри Анкулінової
(Тобольченко) влаштували втечу з госпіталю для двох військовополонених
льотчиків: Івана Бистрова та Олександра Мойсеєва. Ризикуючи життям, підпільники
переховували їх, носили їжу й медикаменти, перев'язували рани. Через деякий час
підпільникам вдалося звільнити з табору для військовополонених ще вісім
льотчиків. Щоб прогодувати й дістати ліки для них, жінки-підпільниці ходили за
багато кілометрів до навколишніх сіл, де міняли речі й власний одяг на
продукти. Коли льотчики видужали, їх забезпечили зброєю, фальшивими документам
і бланками німецького торговельного товариства «Схід», яке існувало в Полтаві
під час окупації. У травні 1943 року трьом льотчикам вдалося перейти лінію
фронту, а троє загинуло під час перестрілки з поліцією в Диканському районі».
Про безпосередню участь
у партизанському загоні можна дізнатися з унікального матеріалу, який зібрано у книзі Антона та Миколи Паськів
«Балада про партизан».
Антон Антонович Пасько
родом із с. Минівки Полтавського району. Лейтенантом вступив у бій 22 червня
1941 року. В боях, при відступі був поранений, контужений. Потім концтабір під
Вінницею, втеча і похід на схід, до своїх. Приєднався до партизан Наумова,
воював на посаді начальника штабу, а потім командира Макарівського
партизанського загону у з’єднанні Наумова. Учасник партизанських рейдів.
У цій книзі є записки А. А. Паська, як командира
Макарівського партизанського загону, де йдеться про бій партизан у тринадцяти
кілометрах від райцентра Самбор (Прикарпаття) в лютому 1944 року – рідкісний
випадок створення опису учасником боїв, який бачив ворога в обличчя.
Правдивість спогадів
підтверджується документами про бойові дії тих частин та підрозділів, усією
бойовою біографією А. А. Паська.
«На початку 1944 року
рейдове партизанське з’єднання кінних загонів під командуванням генерала
Наумова М.І., в якому мені довелося воювати на посаді начальника штабу Макарівського
загону, а потім командира цього загону, вийшло у Львівську область, де в
безпереривних боях завдало вельми відчутних втрат німецьким військам та їх
поплічникам з дивізії СС «Галичина». Звичайно, німці терпіти у своїх тилах таку
силу не могли.
Проти партизан були
кинуті, крім піхоти, танкові війська, активно залучалася також авіація – це і
була наша реальна допомога фронту, що наближався. Ми притягли і прив’язали до
себе значні сили німців. Зробивши коло по Галичині, партизанські загони вийшли
південніше Львова в район Самбора (с. Рейтаревичі, де були запеклі, тяжкі бої);
на заході ввійшли на польські землі ( Кальникув, Цевкув, Сенява), де поляки
зустрічали нас з радістю, як перших гінців Червоної армії-визволительки. Потім
з’єднання повернуло на схід, назустріч фронту. Мостиська, Яворів, Жовква,
Купічволя та багато інших міст і містечок – свідки
цього героїчного рейду. Дорога партизан позначена знищеними німецькими
гарнізонами, підірваними ешелонами на дорогах Львів – Краків та Львів –
Рава-Руська, згорівшими від наших гармат та ПТР (протитанкових рушниць)
німецькими танками та бронемашинами, тисячами тон продуктів – зерна, цукру,
м’яса, також скота, які ми відбивали в німецьких фільварках та роздавали
населенню. Але ж і могилами патріотів-партизан».
В розділі «Епізоди з
партизанського життя» спогади Антона Антоновича записав його племінник Микола Сергійович
Пасько. Ось деякі пізнавальні і цікаві епізоди про партизан:
«Основа партизанської
тактики ще з часів партизанського командира першої Вітчизняної війни 1812 року
Дениса Давидова – це засада, напад зненацька, раптово, відчайдушна,
приголомшлива атака, яка викликає паніку в стані противника. І все це на основі
доскональної розвідки, без якої успішні дії просто неможливі. Звичайно, така
розвідка для партизан завжди простіше ніж для противника, бо ми воюємо на своїй
землі, нам допомагають наші люди. Але бувають і смішні і не дуже смішні
випадки. Під час Західного рейду партизанського кінного з’єднання генерала
Наумова М. І. в наші лави ставали і місцеві жителі-патріоти, в тім числі і в
західних областях України. Одного разу послали двох таких «новеньких» партизан
на розвідку, чи єсть німці в селі і скільки їх, вважаючи, що місцевим це буде
простіше зробити. Повертаються, доповідають: німці є! А де і скільки? Жваво
відповідають: «Та доста!». Ого! Якщо до сотні (так зрозумів командир), то це
вже чимала сила.
Розвертаємо до бою один
із загонів, вриваємось в село, а там шість німців-тиловиків збирають продукти.
Тьху, із-за цього цілий загін посилали! Виявилося, що коли тут кажуть «доста»,
то це означає зовсім не «до сотні», а просто: «достатньо» (як це показалося
недосвідченим партизанам)».
«Поверхнева, недоскональна
розвідка часто приводить до невиправданих втрат, але не завжди є можливість і
час на доскональну розвідку, особливо під час рейду, коли кругом вороги і
зупинятися ніяк не можна. Тільки різким і несподіваним маневром можливо
«скинути» з себе карателів. В цьому і єсть завдання партизанського командира –
знайти оптимальний вихід із будь-якого стану, що склався, і добитися перемоги
зі щонайменшими втратами».
«З «Великої землі» нам якщо і допомагали,
то, в основному, самим необхідним – картами, живленням для рацій, патронами для
ПТР (протитанкових рушниць) та ще деякими вантажами. Та, що дуже важливо,
вивозили поранених. Звичайно, коли була така можливість і літаки могли сісти в
тилу у німців. Все інше партизани здобували в бою. Єсть таке прислів’я, що
солдату в поході і голочка важка, але ж в бою патрони дуже «дорожчають». Бо не
завжди нам німці свої склади залишають, а безперестанні бої вимагають
боєприпасів».
М. С. Пасько – ветеран
Збройних сил, який служив на Кавказі, Далекому Сході та Півночі, створив ще баладу
про партизан-наумівців, де воював його дядько, а також поему «Пройшла війна»,
показавши солдатську долю переможців і переможених у Другій світовій війні, які
опубліковані у цій книзі.
Нехай свято – День
партизанської слави передається з покоління в покоління і надалі, нехай воно
зберігає у наших серцях такі поняття як Батьківщина, честь, обов’язок і
пам’ять!
Немає коментарів:
Дописати коментар