понеділок, 21 вересня 2020 р.

Обпалена пам'ять війни

Історичний колаж

Полтавщина 77 років тому – протягом усього 1943 року – була однією із найгарячіших точок за масштабами гарячих боїв та бойових дій Другої Світової війни.

Полтавщина увійшла в історію як одна із небагатьох областей України, яку протягом 1943 року прагнули звільнити тричі: у лютому, серпні та вересні. Полтавці-старожили, які були і в окупації, і в евакуації, пам’ятають, що на початку вересня 1943 року вони говорили один одному: «Уже втретє цього року нашу рідну Полтавщину почали звільняти. Дай Боже, щоб востаннє!»...

Майже рік кровопролитних боїв за участю Воронезького та Степового фронтів, наближав до Полтави той день, який ми зараз називаємо Днем міста. На світанку 22 вересня підрозділи 5 гвардійської армії генерала Жадова і 53 армії генерала Манагарова, які входили до складу Степового фронту, форсували Ворсклу і почали обходити Полтаву з півдня і з півночі. А розпочавши штурм, бійці та командири були сповнені рішучості якомога швидше звільнити місто. Проте й есесівці, які займали правий берег Ворскли, стояли насмерть. Майже на кожному рубежі спалахували рукопашні сутички. Гвардійці придушували одна за одною хвилі супротиву німців, які відбивалися з-за кам’яних укріплень.

 У час вуличних боїв розвідка повітряно-десантного полку прорвалася в місто, щоб посіяти паніку в тилу ворога. По обіді 22 вересня вони досягли Корпусного саду, де закріпили визвольний прапор. Слідом за розвідниками до міста проникли штурмові групи 95 гвардійської, 84 стрілецької та 8 гвардійської повітряно-десантної дивізії, які в результаті вуличних боїв на ранок 23 вересня повністю оволоділи Полтавою.

 Яскраво пам’ятає ніч визволення Полтави Петро Якименко:

 «Ми жили на перехресті Енгельса й Горького. Тоді, 22 вересня, мати моя, Лєна, заховала мене в сараї під підлогою. Приїхав і мій дядько до нас з автостанції на Шевченка й теж заховався зі мною, бо боявся, що його вб’ють. Цілу ніч стріляли. Ми вилізли подивитися десь о 10-11 вечора, вийшли з двору, а там усе горить. Там, де зараз перша міськлікарня, праворуч був цегляний завод, а ліворуч – свинарник. Усе це горіло. Уся Полтава горіла. Мама моя усе повиносила з хати, бо думала, і нашу спалять. Цілу ніч сиділи в сараї внизу. А на ранок вийшли з сараю, усе було спокійно. Зі сторони Горького на конях три вершники йдуть, як три богатиря з картини Васнецова. Піхота наша. Визволителі. Туман був…»

За час окупації місто було розграбоване. Для вивезення цінностей у Німеччину в центр Полтави була підведена спеціальна залізнична гілка. Відступаючи, фашисти знищили театр імені Гоголя, музеї. Загалом за період війни німці зруйнували та спалили понад 350 тисяч м² житлових приміщень, 45 навчальних закладів, 9 лікарень, 5 поліклінік, кінотеатри, клуби, заводи й фабрики.

На початку Другої світової війни ще до окупації Полтави деякі музейні експонати встигли врятувати. Основний фонд літературно-меморіального музею В.Г. Короленка був евакуйований у Свердловськ (нині – Довжанськ), експонати з садиби-музею Панаса Мирного – в Уфу.

Але, на жаль, не всі пам’ятки збереглися. Особливо після відходу німців постраждала центральна старовинна частина міста, яка майже повністю лежала в руїнах. Від ансамблю Круглої площі лишилися лише «коробки» від будівель, а дахи, вікна, двері, перекриття повністю згоріли. Краєзнавчий музей фашисти розграбували й спалили. Не вціліла й Біла альтанка, на місці якої побудували в 1954 році ротонду «Дружби народів». Також загинули майже всі експонати Художнього музею, який тоді знаходився на вулиці Спаській, а з 2000 року – у приміщенні Галереї мистецтв.

Протягом вересня 1943 року від німецьких окупантів було визволено всю територію Полтавської області. Німці тікаючи нищили села, залишаючи по собі випалену землю, та все ж окупація завершилася.

           

Полтава є частиною всесвітньої історії. Разом із іншими наше місто й наші люди пережили Другу світову війну. Загалом за два роки окупації було закатовано й убито 18 200 громадян, у тому числі 5 080 дітей. На каторжні роботи до Німеччини вивезено 20 800 осіб. Під час відступу нацистських окупантів майже все місто з його історичною спадщиною було розграбоване та спалене. У післявоєнні роки Полтаву не просто доволі швидко відбудували, а й повернули їй почесне звання духовної столиці України, збудувавши та відкривши нові музеї та пам’ятки.

              
              

Це все було не так давно. Лише 77 років тому. Пам’ятаймо!

Немає коментарів:

Дописати коментар