1918 рік в Україні очима Михайла Булгакова

Мало хто в СРСР наважувався відверто писати про побачене та почуте в ці буремні роки, але деякі куці зернятка правди можемо розшукати навіть у творах тих радянських письменників, що писали свої спогади про Українську революцію 1917–1921 років під пильним наглядом «відповідних органів». Мабуть, найбільш знаним в Україні та Росії літературним свідком подій у революційному Києві 1918 року є Михайло Булгаков (1891–1940).

Деякі зі своїх спостережень, у пошуках тих «зерняток», проаналізував Ігор Роздобудько – історик, перекладач, член Малої Ради Громади українців Росії.

Михайло Булгаков, приблизно 1918 рік

Здебільшого в Україні Булгакова вважають російським шовіністом, що в своєму романі «Біла гвардія» насміхався й над українською мовою, й над українською державою. Але Булгаков, попри всю свою нелюбов до українського державницького руху, не міг не показати в своєму творі й велич українського війська, і, головне, приязнь і пошану українського населення Києва до своєї молодої держави.

Ось як, наприклад, Булгаков характеризує ті українські сили, які брали участь у здобутті незалежності України: «Були десятки тисяч людей, які повернулися з війни і вміють стріляти... – А вивчили самі ж офіцери за наказом начальства! І в цих же містечках народні вчителі, фельдшери, однодворці, українські семінаристи, які волею долі стали прапорщиками, здоровенні сини бджолярів, штабс-капітани з українськими прізвищами... всі говорять українською мовою, всі люблять Україну чарівну, уявну, без панів, без офіцерів-москалів, – і тисячі колишніх полонених українців, що повернулися з Галичини. Це доважкою до десятків тисяч мужиків?... О-го-го!»

Пам’ятник полковнику Армії УНР Петру Болбочану в Києві –
у творі Булгакова він діє під прізвищем Болботун

 Полковник Армії УНР Є. Коновалець в
романі М. Булгакова має прізвище Торопєц

А ось про Симона Петлюру: «Симон. Та не було його. Не було. Так, нісенітниця, легенда, міраж. Просто слово, в якому злилися і невситима лють, і жага мужицької помсти, і сподівання тих вірних синів своєї соняшникової, спекотної України, що ненавидять Москву, яка б вона не була – більшовицька, царська або ще якась».

Симон Петлюра – один із героїв «Білої гвардії»

І, нарешті, про військовий парад 19 грудня 1918 року, на честь здобуття Києва військами Директорії:

«В синіх жупанах, в смушкових, хвацько заламаних шапках з синіми верхами йшли галичани. Два двоколірних прапори, нахилені між оголеними шашками, пливли слідом за густим трубним оркестром, а за прапорами, мірно давлячи кришталевий сніг, по-молодецькому гриміли ряди, одягнені в добротне, хоч німецьке сукно...

Йшли курені гайдамаків, піших, курінь за куренем, і, високо танцюючи в просвітах батальйонів, їхали в сідлах браві полкові, курінні та ротні командири. Молодецькі марші, переможні, ревучі, вили золотом у кольоровій річці.

За пішим строєм, полегшеною риссю, дрібно стрибаючи в сідлах, покотили кінні полки. Сліпуче різонули очі захопленого народу м'яті, заломлені папахи з синіми, зеленими і червоними шликами з золотими китицями.

Піки стрибали, як голки, надіті петлями на праві руки. Бунчуки весело гриміли та металися серед кінного строю, і рвалися вперед від трубного виття коні командирів і трубачів...

Плескаючи простріленим жовто-блакитним прапором, трясучи гармонікою, проїхав полк чорного, гостровусого, на величезному коні, полковника Козиря–Лешка...

За Козирем прийшов лихий, ніким не битий чорноморський кінний курінь імені гетьмана Мазепи. Ім'я славного гетьмана, який ледь не згубив імператора Петра під Полтавою, золотистими літерами блищало на блакитному шовку.

Народ хмарою обмивав сірі і жовті стіни будинків, народ випирав і ліз на тумби, хлопчаки дерлися на ліхтарі і сиділи на перекладках, стирчали на дахах, свистали, кричали: ура... ура...

– Слава! Слава! – кричали з тротуарів...

– Ото казали банди... Ось тобі і банди. Ура!

– Слава! Слава Петлюрі! Слава нашому Батькові!»

Парад, про який писав Булгаков у «Білій гвардії»:
 В. Винниченко  і С. Петлюра на Софіївській площі
 в Києві, 19 грудня 1918 року

Так писав Булгаков, по гарячих слідах подій, у 1923–1924 роках.

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/unr-rosiyski-pysmennyky-pro-ukrayinsku-revolutsiyu/31049662.html