субота, 15 травня 2021 р.

Макс Фріш назвав свою п’‎єсу «Санта Крус» романсом

 

15 травня виповнюється 110 років від дня народження Макса Рудольфа Фріша (1911-1991), швейцарського прозаїка, драматурга, публіциста.

Макс спочатку ріс звичайнісіньким хлопчиськом і, як не намагалися батьки прилучити його до наук і муз, усіляко перешкоджав їхнім просвітительським планам, віддаючи перевагу футболу з однолітками. Перше справжнє потрясіння від спілкування з мистецтвом прийшло лише в шістнадцятирічному віці і викликав його театр. Коли йому довелося побачити драму, у якій діяли люди в сучасних костюмах, його осінило, що писати п'єси можна й у наш час. Невдовзі наслідки цього відкриття виявилися, і відомий режисер Макс Рейнгардт змушений був повертати юному драматургові один рукопис за одним, супроводжуючи їх традиційними порадами не впадати у відчай і працювати далі. Світ не квапився визнати юний талант.

В 1933 році помер його батько і йому самому довелося заробляти на хліб, він залишив філологічний факультет Цюріхського університету майже без жалю. Фріш працював журналістом, «описуючи все, що доведеться: новосілля, доповіді про Будду, феєрверки, третьосортні кабаре, пожежі, спортивні змагання, настання весни в зоопарку,— тільки від крематоріїв я відмовлявся». Вільний час від цієї діяльності, пов'язаної із частими поїздками по країні й кількаразовими виїздами за кордон, М. Фріш заповнював роботою над своїм першим романом «Юрг Рейнгарт», що був надрукований в 1934 році.

Двадцятип'ятирічний Макс Фріш повертається на студентську лаву — цього разу архітектурного інституту. Через чотири роки він одержує диплом і незабаром виявляється переможцем загальноміського конкурсу на кращий проект відкритого басейну. Захоплений своєю новою професією, Фріш уже подумував про власне архітектурне бюро, але його плани порушив несподіваний призов до армії: почалася Друга світова війна. Майже два томливі роки він провів рядовим на швейцарському кордоні. І знову береться за перо.

Так з'являються в 1940 році його перші щоденникові нотатки, «Аркуші з речового мішка», потім роман «Важкі люди» (1943).

Серед численних відгуків на роман був і дуже важливий лист від завідувача літературною частиною Цюріхського драматичного театру Курта Хіршфельда, який пропонував Фрішу спробувати свої сили в театрі. Матеріал щойно опублікованого роману був покладений в основу першої п'єси Фріша «Санта Крус» (1944).

Макс Фріш назвав свою п’‎єсу «романсом» — ніби лише історією про кохання, але, якщо вдуматися, то «Санта-Крус» — це комедія про двох диваків і водночас сумна оповідь про самотність людини, про її внутрішній розлад, про недосяжність щастя. Тема осмислення героєм власної біографії стала центральною в п’‎єсі. Драматург детально змалював картину внутрішньої душевної втоми героїв, які давно відмовилися від повноцінного життя й поховалися по своїх закутках — у «замку» й у «піратстві».

У 1949 році завершилося нарешті будівництво басейну за проектом архітектора Макса Фріша. Через два роки він одержав стипендію для стажування в Сполучених Штатах і назавжди залишив архітектуру, остаточно змінивши креслярську дошку на друкарську машинку.

Починаючи з «Дон Жуана, або Любові до геометрії», написаного наполовину в Нью-Йорку, наполовину — в Цюриху (1952) і роману «Штіллер» (1954), Макс Фріш усе більше й більше завойовує європейське й світове визнання. 

Зріла майстерність вимагає досконалості, високої вимогливості до себе. Інтервали між окремими творами М. Фріша постійно збільшуються. За останні п'ятнадцять років він написав лише три п'єси — «Бідерман і палії» (1958), «Андорра» (1961) і «Біографія» (1967) — та два романи: «Гомо Фабер» (1957) і «Нехай мене звуть Гантенбайн» (1964).

В кінці 60-х — початку 70-х років творчість швейцарця Фріша здобула світове визнання. Він — почесний доктор Нью-Йоркського й Чикагського університетів, лауреат Шиллеровської премії, премії німецьких видавців. Фріш багато подорожував. Упродовж всього творчого шляху письменник вів і публікував щоденники, котрі стали коментарем до його художньої творчості.

Немає коментарів:

Дописати коментар