Перший жайворонок нової весни нашого народного відродження

5 травня минає 185 років від дня народження Сидора Івановича Воробкевича, українця багатогранної діяльності – поета і письменника, композитора і культурного діяча, православного священика на Буковині, педагога і редактора часописів Буковини, художника.

Це Іван Франко назвав Воробкевича одним з "перших жайворонків нової весни нашого народного відродження".

Сидір Воробкевич народився в місті Чернівці у сім’ї священика, вчителя богослов’я. Воробкевич мав незвичайних предків. Його прадід утік свого часу з Литви і звався Сеульський Млака де Орочко, а дід переробив Орочко на Воробкевича. Частина прізвища Млака стала улюбленим псевдонімом Сидора. Дід поета перейняв від свого батька безліч оповідей про козацтво, Україну, Умань, Залізняка, Гонту. Багато оповідань Сидір чув з уст своєї бабусі Параскеви, яка знала силу-силенну казок, пісень, народних оповідань про козаків і турків.

Сидір Воробкевич навчався у  гімназії, згодом – у духовній семінарії, а музичну освіту він здобував приватно у професора Віденської консерваторії Ф. Кренна, отримавши звання викладача співу й регента хору. Потім був священиком у буковинських селах, де вивчав фольклор і побут місцевого населення.

Ще в гімназії він почав складати вірші й створювати до них музику. Як композитор складав літературні пісні і псалми, компонував хорові твори, сольні пісні та оперети, писав мелодії на власні вірші.

Літературна діяльність Сидіра Воробкевича розпочалася 1863 року, коли в збірнику "Галичанин" було надруковано п’ять перших віршів під загальною назвою "Думки з Буковини". 1877 року він видав перший буковинський альманах "Руська хата", згодом став одним із засновників і редакторів журналу "Буковинськая зоря".

Сидір Воробкевич писав українською, німецькою і румунською мовами. В літературному доробку письменника – вірші, поеми, оповідання, повісті реалістичного і романтичного характеру. Кращі твори Воробкевича пройняті любов’ю до трудового люду. Він розробляв теми історичного минулого – оповідання "Турецькі бранці" (1865), поема "Нечай" (1868), драми "Петро Сагайдачний" (1884), "Кочубей і Мазепа" (1891), писав про тяжку долю селянства – вірші "Рекрути" (1865), "Панська пімства" (1878). Одним з перших в українській літературі відобразив життя робітників (драма "Блудний син").

Найповніше талант С. Воробкевича проявився в ліричних віршах. Характерними рисами поезії Воробкевича є мелодійність, близькість до фольклорних джерел, багатьом його творам властивий гумор.

Поет висловлював любов до рідної мови: його вірш "Мово рідна, слово рідне", покладений на музику автором, став хрестоматійним. Чимало творів С. Воробкевича перекладено болгарською, німецькою, російською та іншими мовами.

За життя письменника було видано збірку віршів "Над Прутом" (1901) за участю Івана Франка.

Перу поета належить ряд оповідань, новел, нарисів і сміховинок ("Нерон", "Сабля Сканденберга", "Клеопатра", "Іван Грозний"). Він – автор циклу статей "Наші композитори", у якому чільне місце відведене композиторові М. І. Глінці.

Помер Сидір Воробкевич 19 вересня 1903 року в Чернівцях.

Пам'ятник С. Воробкевичу в Чернівцях