Видавці – справжні чарівники: Історія книгодрукування

Бібліотекарі з нетерпінням ждуть нових книг, дуже цінують і поважають роботу тих, хто натхненно працює над створенням безцінної для них продукції. З 1999 року згідно з указом президента в останню суботу травня в Україні відзначається День працівників видавництв, поліграфії і книгорозповсюдження в Україні.

Видавнича справа — творча сфера діяльності, а видавці — справжні чарівники. Складання макетів, підбір кольорової гамми, верстка…саме в їхніх руках електронний документ перетворюється на красиву брошуру, журнал або книгу. Їхніми стараннями текст стає придатним для читання і це дає змогу мільйонам читачів насолоджуватися паперовою версією книг, із задоволенням перегортати сторінки.

Працівники бібліотеки-філіалу №7 вітають працівників видавництв зі святом, бажають реалізації успішних проектів, щоб їм працювалось творчо і натхненно, щоб були багатомільйонні наклади і постійний попит на поліграфічну продукцію.

А разом із тим хочеться пригадати цікаві факти виникнення друкарства на українських землях, які представлені у книзі Олени Каракоз «Історія книги», яка є у фонді бібліотеки.

Становлення книгодpуку на Укpаїні донедавна пов'язувалося винятково з Росією, в склад якої вона частково входила з XVI ст. під назвою Малоpосія. Вважалося, що дpукаpень в Укpаїні не було до 1574 року – часу видання «Апостола» Іваном Федоровим. Але дослідження останніх років піддають цю дату сумніву і на основі ґрунтовного вивчення нововіднайдених архівних документів, збережених пам’яток, залишених писемних згадок сучасників зроблені наступні висновки.

1. Друкарство в Україну прийшло не зі Сходу, з Москви, а із Заходу, від німців.

2. Час його появи слід датувати 1460 роком, тобто на 114 років раніше, ніж це було визначено з ідеологічних міркувань за російською (радянською) концепцією.

3. У Львові існувала друкарня, засновником якої був заможний львівський міщанин Степан Дропан, який, судячи з архівних документів, подарував згодом цю друкарню Свято-Онуфріївському монастирю. Свого часу друкарня потрапила до Степана Дропана завдяки його тестю — Яну Зоммерштайну.

Портрета Степана Дропана, на жаль, не збереглося. А саме так його представили львівські художники, які співпрацювали зокрема з київською кафедрою видавничої справи КНУКіМ над реконструкцією образу львівського міщанина-першодрукаря.

Також віднайдено в архівах невідомий досі інвентар книг Словітського монастиря, в якому зафіксовано наявність в бібліотеці монастиря 6 видань, надрукованих тогочасною українською (народною) мовою. Ці видання датовані 1511, 1527, 1540, 1542, 1546 і 1566 роками.

4. Є аргументовані підстави вважати, що Іван Федоров, як і написано на його надмогильній плиті, «занедбане друкарство обновив», а не заснував, бо воно вже існувало у Львові (та й інших містах України) задовго до прибуття сюди московського книгодрукаря.

Ніяк не применшуючи заслуг Івана Федорова, його треба вважати не засновником українського друкарства, а фундатором постійного книгодрукування на українських землях.