Микола Руденко зачіпав проблеми, які тривожили мислячих людей

Пригадую, що будучи фанаткою своєї сільської бібліотеки, ще в школі читала роман Миколи Руденка «Вітер в обличчя», його фантастичні твори, але вже працюючи в бібліотеці і вирішивши порекомендувати його книги читачеві, зробила відкриття, що цих книги у фонді немає. І навіть у папці з документами найшла наказ, згідно з яким із бібліотек загального користування та книготорговельної мережі вилучалися всі твори Руденка, які становили 17 позицій.

Добре, що уже нині маємо можливість читати твори Миколи Руденка та з гіркотою дізнаватися про його життєві поневіряння і безглуздість його цькувань. Але прикро, що цих творів у фонді  бібліотеки-філіалу №7 немає до цього часу. Адже три десятиліття твори Миколи Руденка були заборонені до друку, а коли президентом України став Віктор Янукович, а міністром освіти Дмитро Табачник, то заплановане на 2010-й рік видання повного зібрання творів Миколи Руденка було вилучене з державної програми «Українська книга».

У 1993 році творчість Миколи Руденка була відзначена Шевченківською премією, активно студіювалася дослідниками. Громадськість Луганщини неодноразово ініціювала, аби замість О. М. Горького Обласна бібліотека носила ім'я видатного земляка. У 2000 році він нагороджений званням Герой України. У 2005 році нову назву отримала школа в селище Біле поблизу Юрївки Лутугинського району, де митець і мислитель народився 19 грудня 1920 року, – Білівська школа-гімназія «Культури здоров'я» імені Миколи Руденка. Там створили невеличку музейну кімнату (зараз окупована територія).

"Довго готувалася до інтерв’ю, зважувала питання, подумки добирала слова, – згадує Олена Бровко, завідувачка кафедри української літератури і компаративістики Київського університету імені Бориса Грінченка. – А Микола Данилович вийшов назустріч і одразу запитав: "Яким Ви уявляєте Всесвіт?". Після довгої розмови у пані Олени на згадку залишилася збірка лірики і слова: "Я уявляю Всесвіт живим організмом, що Словом оселився в людині".

"Він не належав до стандартного літературного світу. То небувале явище, щоб український письменник був начитаний в астрономії, інших науках, досить обізнаний з науковою публіцистикою... Він зачіпав ті проблеми, які тривожили людей мислячих, а вже жива допитлива думка в нас до добра не доводила", – ділився своїми враженнями від зустрічей з Миколою Руденком Євген Сверстюк.

Сьогодні науковий і творчий доробок мислителя і митця привертає увагу представників різних галузей знань. Фахівці з економіки та історії економічних учень звертають увагу на діалог Миколи Руденка з марксистською теорією додаткової вартості, висвітлений у працях «Економічні монологи», «Катастрофічна помилка Маркса».

Філософи наголошують на зв’язках світогляду мислителя з пантеїстичною філософією та створенні оригінальної моделі світу в роботах «Альтернативна космологія», «Гносис і сучасність», «Сила Моносу». До цих текстів і запропонованих Миколою Руденком формул радіусу Монади звертаються фізики, астрономи, математики.

Діяльність правозахисника, особливості руху опору в Україні в другій половини ХХ ст. та роль у ньому Української Гельсінської Групи викликають дослідницький інтерес істориків, політологів і правознавців.

Микола Руденко пройшов шлях від щирого більшовика до переконаного противника комуністичного режиму.

Талановитого юнака із шахтарського селища, який у 17-річному віці став переможцем Всеукраїнського конкурсу поезій серед старшокласників, вже через рік прийняли кандидатом у члени ВКП(б), що відкривало шлях до стрімкої кар’єри. Проте одразу після вступу до Київського університету студента, який, до речі, ще в дитинстві внаслідок травми осліп на одне око, разом з іншими хлопцями забрали до армії. Причому Миколі Руденку пощастило — його направили до престижної дивізії НКВС ім. Дзержинського, вояків якої навіть після нападу Гітлера на СРСР тримали в тилу. Фактично непридатний для військової служби патріот добився зарахування на короткотермінові курси політруків і вже через два місяці воював під Ленінградом у дивізії народного ополчення. Після важкого поранення лікарі вважали, що хлопець ніколи не підніметься з інвалідного візка, а Микола Руденко замполітом фронтового госпіталю дійшов аж до Пруссії.

Нагородженого двома бойовими орденами колишнього капітана, який у 1947 році видав високо оцінену критиками збірку поезій «З походу», прийняли до Спілки письменників України, а невдовзі обрали секретарем парткому її найчисельнішої київської організації. Майже щороку виходили нові книги поета, а він тим часом розчаровувався у комуністичних ідеалах.

Останньою краплею стало викриття культу особи, після чого завжди чесний із собою Руденко дійшов висновку, що у нечуваних злодіяннях винен не лише Сталін, а й уся радянська система.

Руденко виклав свої погляди у статті і намагався з нею пробитися до партійного керівництва. Закінчилося це тим, що за критику марксизму Руденка у 1974 році виключили з КПРС, а через рік і зі Спілки письменників.

Микола Руденко та його родина перебували під наглядом, але це не завадило йому підтримувати тісні стосунки з московськими правозахисниками Андрієм Сахаровим й Петром Григоренком. Руденко стає членом радянського відділення «Міжнародної амністії» і 18 квітня 1975 року був заарештований за правозахисну діяльність. Але цього разу у зв’язку з 30-річчям перемоги Миколу Руденка амністували як учасника війни.

Проте працювати Руденкові не давали, і коли він домагався відновити пенсію як інвалід війни, його в лютому-березні 1976 року, ввівши в оману, піддали психіатричній експертизі. Однак знайшлися порядні лікарі, які не дали закрити письменника у психлікарні.

9 листопада 1976 року Микола Руденко на прес-конференції на квартирі Олександра Ґінзбурґа в Москві (у Києві не було акредитованих іноземних журналістів) оголосив про створення Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінкських угод, ставши першим головою і засновником.

Через дві години у вікна його житла в Кончі-Заспі під Києвом, де ночували його дружина Раїса Руденко й Оксана Мешко, полетіли цеглини. Жінки затулялися ковдрами й подушками, і все ж таки Мешко була поранена в плече. «Так КГБ – жартував Руденко – відсалютував на честь створення УГГ».

     Микола та Раїса Руденко, Зінаїда та Петро Григоренки 

Ось як згадує Микола Руденко судовий процес: «Треба описати декорацію, якою оздобив себе суд. Над головами судді й народних засідателів були змонтовані дві довгі полиці, на котрих стояли всі оті 49 товстих томів нашої судової справи. Це виглядало ефектно й просто кричало в простір: «Погляньте, з якою ґрунтовністю попрацювало слідство! То чи є у вас підстави сумніватися в ретельності й об’єктивності?».

Процес у його справі, попри його повну закритість, все ж висвітили на Радіо Свобода. Про те, що членів Української Гельсінської спілки переслідують, знали у світі. Їх намагалися підтримувати. Зокрема, Артур Кларк – автор блокбастера «Космічна одіссея», назвав своїх героїв на честь радянських дисидентів, зокрема і Руденка.

Після десяти років таборів і заслання письменник виїжджає до Німеччини, а звідти до США, у «перебудованому» 1988-му його позбавляють радянського громадянства. В 1990 році повертається в Україну, бере участь у громадсько-політичному житті. Помер 1 квітня 2004 року.  Похований у Києві на Байковому цвинтарі.