Бібліотечний урок
Книга – унікальне, феноменальне творіння людства. Ми не можемо уявити своє життя без книги. Книги – наші постійні супутники. Книга – джерело знань для школяра, студента, кожної людини. Книга – наш найкращий порадник у всіх життєвих ситуаціях. Недарма в народі кажуть: книга вчить як на світі жить; хто багато читає, той багато знає.
Скільки книг треба прочитати, щоб бути освіченим, розумним, мудрим, щоб пізнати світ? Цього ніхто не знає. Читати потрібно все життя. Вік живи, вік учись. Читають книги навчаючись, здобуваючи знання, читають і в час відпочинку.
Любов до книги з дитинства і продовжується все життя. Гарну книжку часто читаємо багато разів і кожен раз знаходимо в ній щось нове, цікаве, вражаюче. Такими книгами є Біблія, “Кобзар” Тараса Шевченка та багато інших – вони ніколи не старіють, не надоїдають. Вони – наші найперші порадники, друзі. Багато людей вважають книгу найкращим подарунком.
Ким бути? Яким бути? На ці запитання теж дають відповідь книги.
Книга відкриває світ пізнання й сходження до одвічних життєдайних джерел цивілізації. Книги дарують нам цілющі зерна знань. Вони спонукають до творчого пошуку, прекрасних знахідок і відкриттів.
За всіх часів люди славили книгу. Як її тільки не називали: і джерелом мудрості, і цілителькою душі, сонячним сяйвом і рікою, що живить Всесвіт. Книга завжди ототожнювалась із світлом, яке, незважаючи ні на що, намагались загасити варвари, знищуючи книжкові скарби. Книга і сьогодні – важливе джерело знань.
Працівники бібліотеки-філіалу № 7 підготували цікаві факти про книги та поради, як працювати з підручником.
Цікаві факти про книги
Основною формою занять у середньовічних університетах, школах було читання книг: викладач читав книжку й пояснював незрозумілі місця. Чому ж студенти не читали цих книжок самі? Тому, що книжки тоді в ще не друкувалися, а переписувалися. Такі книжки були дорогі й малодоступні, будь-хто їх читати не міг. Ось звідси й походить вислів "читати лекції". А книги тоді були не схожі на наші: вони писалися великими літерами, а тому були гігантського розміру – до півметра і більше. Через вагу й розміри носити з собою таку книгу було майже неможливо. Коштували вони дорого, а щоб їх не вкрали, то часом доводилося прив’язувати їх до столу ланцюгами.
Найвидатніші книги писалися на пергаменті. Це оброблені телячі шкури. Їх старанно вишкрябували з обох боків, вибілювали у вапні, натягали на раму, сушили, а потім обрізали – і виходив гладенький, тонкий і дуже міцний “папір”. Пергамент був значно міцніший і не псувався так швидко, як папір. В Україні користувалися ним до ХVII століття.
Перші книги, видані сучасною українською мовою були: “Енеїда” Івана Котляревського (1798), “Українські народні думи” (1834), записані Михайлом Максимовичем, “Кобзар” Тараса Шевченка (1840) .
Однією з найменших у світі книг вважається “Кобзар” Тараса Шевченка, виготовлений відомим українським майстром мікромініатюр Миколою Сядристим. Площа її обкладинки – всього 0,6 квадратного міліметра. Тобто, у маковому зернятку може вміститися три такі книжечки. Незважаючи на мікроскопічну величину, на сторінках «Кобзаря», ніде не порушене розміщення віршів, немає жодного перенесення рядка. У книжці – 12 сторінок, на кожній – 8 віршованих рядків. Дві сторінки – з ілюстраціями: портрет Т. Г. Шевченка та копія малюнка «Батькова хата». Сторінка книжки вдвічі тонша за цигарковий папір. Вона виготовлялася з білої фарби, якою покривають ялинкові іграшки, оскільки будь – який папір надто грубий. Друкований текст на кожній сторінці займає менше 0,5 квадратного міліметра. Книжка зшита звичайною павутинкою, оскільки всі інші матеріали (нитка, волосся і т. п.) для цього занадто грубі. Обкладинка виготовлена з пелюстки безсмертника золотисто-жовтого кольору і прикрашена з обох сторін золотими смужками завширшки з людський волос. Отвори в аркушиках для зшивання книжки павутинкою робилися тонкою сталевою голкою на срібній пластинці. Сторінки «Кобзаря» можна перегортати лише кінчиком загостреної волосини, а читати – тільки під мікроскопом.
Швидкість читання 16-ти річної киянки Ірини Іванченко – 163333 слова за хвилину з повним засвоєнням прочитаного. Це досягнення офіційно зареєстровано в січні 1990 року. Дівчина проходила спеціальну підготовку в Київському “Центрі розвитку мозку”. А неофіційний рекорд в швидкості читання – 416250 слів за хвилину – належить теж 16-річній киянці Євгенії Олексієнко (1989 р.). Тільки хвилину часу потрібно було дівчині щоб прочитати книжку середнього формату. Зміст прочитаного вона переказує годинами, не пропускаючи найменших дрібниць.
Поради «Як працювати з підручником»
1. Прочитайте заголовок статті (параграфа) і подумайте над її змістом. В ньому закладена головна думка того, що вкладено в статтю.
2. Прочитайте запитання в кінці статті. З них ви довідаєтеся, на що слід звернути особливу увагу при читанні тексту і в якій послідовності готувати розповідь про прочитане.
3. Прочитайте весь текст параграфа.
4. Подумки розділіть текст на частини і перекажіть своїми словами кожну із них, а потім весь параграф. Якщо не можете це зробити, прочитайте ще раз важкі місця або весь текст. Перекажіть його.
5. Читаючи текст, знайдіть малюнки, схеми, згадані в ньому. Розгляньте їх, прочитайте написи до малюнків, схем.
6. Дайте відповіді на запитання і виконайте завдання, вміщені в кінці параграфа.
7. Випишіть із тексту важкі і незрозумілі вам назви. Запам’ятайте, як вони пишуться.
Шануймо, бережімо, читаймо книги, бо в них мудрість, розум, знання людства, які створювалися впродовж тисячоліть.
Немає коментарів:
Дописати коментар