четвер, 10 грудня 2020 р.

Талант і доля Михайла Петровича Старицького

Михайло Старицький – неосяжний художник розмаїтого літературного таланту. Він – поет, драматург, прозаїк, перекладач, режисер, актор, громадський діяч. «З перших кроків самопізнання на полі народнім, я загорівся душею і думкою послужить рідному слову, огранити його, окрилити красою і дужістю, щоби воно стало здатним висловити культурну освічену річ, виспівати найтонші краси високих поезій … возвести своє слово в генеральський чин», – писав Івану Франку Старицький.

Михайло Старицький народився 14 грудня 1840 року на Полтавщині в селі Кліщинці. Дитинство хлопчика минало в розповідях діда Захара Лисенка, який був полковником у відставці, і добре пам’ятав війну 1812 року. Цікаві історії захоплювали онука, а ще він дуже пишався дідом, адже той був освіченою людиною – знав французьку та цитував Вольтера.

Навчався Старицький у Полтавській гімназії, та, коли хлопцеві виповнилося 12 років, померла мати, і він залишився круглим сиротою (батько помер сімома роками раніше). Двоюрідний брат по матері, Віталій Лисенко (батько Миколи Лисенка), забрав Михайла на виховання.

По закінченню гімназії, Михайло разом із троюрідним братом Миколою вступили до Харківського університету. Із переїздом Лисенків до Києва хлопці перевелися до Київського університету. Спочатку Старицький студіював на фізико-математичному факультеті, згодом перейшов на юридичний. Провчившись рік, вернувся до рідного села, щоб отримати батьківську спадщину.

У селі він до нестями закохався у дівчину Степаниду, запримітив гарну дівку ще не вечорницях, та якась неприступна вона була. З відчаю пішов до батька Степаниди й випросив побачення з донькою. Чекав кохану під зоряним небом. Саме тоді народився вірш «Ніч яка місячна, зоряна, ясная» (Лисенко покладе ці рядки на пісню). Зрештою зустрівшись із дівчиною дізнався страшну правду – вона заручена. Від таких новин молодий Михайло зліг із гарячкою.

Лисенки переживали за небожа, доглядали. Серед них була й юнка Софія, яка приходилася троюрідною сестрою. 15-літнє дівча закохалося у Старицького, і той відповів їй взаємністю. Але знали, що родичі не дозволять одружитися – намірилися втекти. Та дівчина в усьому зізналася батькам, і ті зрештою погодилися на шлюб. Обвінчав молодят батюшка із сусіднього села. Та в метриці довелося додати пару років нареченій. 40 років прожило подружжя в мирі та злагоді, народили чотирьох доньок.

Дружина Софія

У 1864 Старицький повернувся до навчання й отримав вищу освіту. За декілька років Михайло купив маєток на Поділлі й перебрався туди із сім’єю. Та, проживши там до 1871 року, вернувся в Київ.

Разом із Миколою Лисенком організував «Товариство сценічних акторів». Старицький записував народні пісні, писав лібрето до братових опер, зокрема «Гаркуша», «Чорноморці», «Різдвяна ніч», «Тарас Бульба», «Утоплена».

У наступні роки Старицький займався перекладами, адаптовуючи українською Андерсена, Крилова, Лермонтова. Посприяв виходу літературно-художнього журналу «Рада». Коли Михайло очолив першу професійну трупу, йому навіть довелося продати будинок, щоб фінансово її підтримати. Ці гроші він спрямував на оновлення декорацій, пошив сценічних костюмів, найняв хор і оркестр. Та невдовзі творчий колектив розколовся на дві групи, одну очолив Марко Кропивницький, іншу – Старицький.

М. Старицький і М. Кропивницький

Разом із молодими акторами, що лишилися в трупі, Михайло з успіхом гастролював у Варшаві, Мінську, Вільнюсі, Петербурзі, Москві. Та через погіршення здоров’я Старицькому довелося залишити акторський колектив.

Останні роки життя Старицький присвятив літературі. З-під його пера народилося чимало шедеврів, які поповнили золоту скарбницю української писемності. Зокрема: «Не судилось» (1881), «За двома зайцями» (1883), «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» (1890), «У темряві» (1893), «Талан» (1893).

М. Старицький в останні роки життя

Життя видатного письменника обірвалося 27 квітня 1904 року. Поховали Михайла Старицького на Байковому кладовищі.

Микола Лисенко, прощаючись із братом промовив над домовиною: “Хоч ти тілом мертвий, так заслуги твої невмирущі. Те діло, якому ти чесно служив, росте, і ти немало втішився б, коли б побачив, як несла тебе на своїх раменах оця молодь, що віддала шану твоїм думкам і твоїй праці і що понесе і в життя віру в те діло” якому служив і віддавав сили й ти, брате Михайле”.

Немає коментарів:

Дописати коментар