Цінні поради про волонтерство зі збірки «Волонтери. Мобілізація добра»

#16 ДНІВ ПРОТИ НАСИЛЬСТВА 

В 2019 році людство відзначило 160-річчя виникнення волонтерського руху. Його початком прийнято вважати 1859-й, коли швейцарський підприємець і громадський діяч Жан Анрі Дюнан, вражений страшними наслідками однієї з найкривавіших битв австро-італо-французської війни (під Сольферіно на полі бою лишилися вмирати більше дев’яти тисяч скалічених солдат), фактично ініціював створення Міжнародного комітету Червоного Хреста – організації, що на добровільних засадах надавала би першу медичну допомогу пораненим. Пізніше Дюнан став першим лауреатом Нобелевської премії миру. Принципами, які він започаткував в цій організації, почали користуватись активні громадяни в багатьох країнах світу, і цей рух поступово охоплював різні види діяльності: допомога бідним, важкохворим, сиротам, навчання грамоті, боротьба з пияцтвом.

У волонтерів визначальним є принцип добровільності, адже волонтер діє за покликом душі, з почуття потреби реалізувати свою громадянську позицію. Діяльність волонтерів безкорислива, неприбуткова. Вони не отримують ні зарплати, ні жодної матеріальної вигоди, все роблять безкоштовно.

До 2014 року волонтерський рух в Україні розвивався досить слабо, у порівнянні з іншими країнами світу. Згідно рейтингу World Giving Index в 2010 році Україна займала лише 150 місце (тільки 5 процентів населення було залучено до волонтерської роботи). Але про волонтерський рух в Україні сьогодні з захопленням говорять у багатьох країнах світу, називаючи це явище унікальним. Розквіт волонтерської діяльності припав на час Революції Гідності і початок війни на Донбасі. У надзвичайно складний період саме цей рух об’єднав суспільство, створив дієву структуру громадських організацій, груп людей, готових взяти на себе вирішення найбільш нагальних і болючих проблем держави.

Сьогоднішньому волонтерському руху в Україні мало аналогів не тільки в країнах колишнього СРСР, а й на Заході, звідки, власне, й прийшов термін «волонтерство».

У збірці «Волонтери. Мобілізація добра», укладач якої Ірена Карпа, зібрано чималу кількість історій, які написали українські автори. Це збірка віршів, есеїв, щемливих оповідань і ріал-таймових записок. Хтось сильно заглиблювався в проблематику, деталі, саму суть феномену волонтерства, хтось пройшов по дотичній, геніально зачепивши ті струни, що найбільш зрезонують у читацькій душі.

Наприклад, в повісті Катерини Бабкіної «Найкращі вправи на м’язи серця» можна знайти підтвердження того, що допомога, яку здійснюють волонтери, йде на користь не тільки комусь, але їм самим:

«Волонтерство тренує одразу багато м’язів серця, добра прокачка яких робить життя якіснішим:

-уміння віддавати і забувати про себе і свої потреби на користь інших;

-уміння зупинятися і поважати свої потреби, любити свої бажання, розуміти, що маєш на них право;

-уміння докладати зусиль і вірити в результати, мислити позитивно;

-уміння прийняти відсутність позитивного результату і взагалі, будь-якого результату своїх найщиріших дій;

-уміння довіряти обставинам;

-уміння не вірити взагалі нікому й нічому;

-уміння бути частиною складного організаційного механізму;

-уміння покладатися лише на себе;

-уміння вірити, що від тебе залежить абсолютно все;

-уміння прийняти те, що іноді від тебе взагалі нічого не залежить;

-уміння бути безстрашним і вміння прощати собі свій страх і взагалі – вміння прощати собі, іншим світові і йти далі.

Чесно не можна без цього всього вижити й анітрошки не збожеволіти, і нема кращого способу всього цього навчитися, ніж взяти і почати щось робити, щось понад свої буденні дії, зорієнтовані на здобуття їжі та безпеки для себе й своїх найближчих».

В повісті Галини Вдовиченко «Госпіталь. Розвантажувальні дні» є слова, прочитавши які, хочеться сказати, що вони характеризують справжніх волонтерів. Вони не втомлюються, бо постійно думають за тих, для кого це роблять.

«Чому волонтери не роблять зупинок? Чому не можуть сказати «досить з мене»? Чому не перемикаються на свої справи? Бодай тимчасово. Скільки можна! І справді скільки можна? Звідки ці запаси терпіння? Мабуть, звідки й терпець хлопців на фронті. ВТОМИЛИСЯ, а не вступаються, бо що тоді?..».

І знову цитата з цієї ж збірки, але з повісті Ірени Роздобудько «Смайлик в кінці тунелю», де волонтерка говорить: «А знаєте, що вражає найбільше і до чого не можу звикнути? ВОНИ НАМ ДЯКУЮТЬ! ВОНИ - НАМ! Навіть за шахи. За книжки… За листи…».

Дійсно, наша втома не може зрівнятися з їхньою втомою… Їхні подяки не можна порівняти з НАШИМИ ПОДЯКАМИ… Давайте не забувати про це!

#16 ДНІВ ПРОТИ НАСИЛЬСТВА