Зимові свята українців

Година інформації

В народі говорять: "Зима прийшла – свята принесла". І дійсно, взимку майже щодня – свято. Зимовий цикл свят є найбільш популярним і очікуваним в українців. Ці свята є найбільш таємничими, урочистими і «родинними», вони обіцяють здійснення мрій кожному, хто вірить у чудеса. Вони пов’язані з приємними сюрпризами, надіями на чарівне виконання бажань, вірою, що все загадане здійсниться.

Зимові свята починаються 4 грудня зі свята Введення в храм Пресвятої Богородиці, «коли вводиться літо у зиму». Цей день віщує, яким буде наступний рік: урожайним чи ні, посушливим чи дощовим.

             Вечорниці на Андрія (13 грудня)

Українці завжди вміли не тільки добре працювати, але й відпочивати. Особливо взимку, коли обсяг робіт зменшувався. Зимовими вечорами, коли на землі вже ніхто не працював, молодь поєднувала плідну роботу та відпочинок, збираючись на вечорницях. Вечорниці проходили у досить невимушеній атмосфері. Молоді дівчата і хлопці збиралися в хаті, розповідали смішні історії, співали пісень. Досить часто вечорниці проходили на тлі різноманітних домашніх робіт: дівчата займалися пряжею та іншим рукоділлям, а парубки ремонтували різне знаряддя і, звісно, знаходили хвилинку, щоб позалицятися до красунь. Варто відокремити звичайні та святкові вечорниці. Якщо звичайні вечорниці поєднували роботу і відпочинок, то святкові вечорниці відводилися лише гулянням, під час яких дівчата часто ворожили, намагаючись дізнатися свою долю та визначити майбутнього чоловіка.

          День Святого Миколая (19 грудня)

Легендарний святитель Миколай – це не вигадана постать. Він народився приблизно 275 року в Патарі в Малій Азії (нині – територія Туреччини) і став одним із найвидатніших праведників християнського світу, який надихає багатьох греко-католиків та православних християн на благочестиві діяння. Ще з дитинства Микола був досить релігійним (завдяки вихованню батьків та дядька-єпископа). З юних літ він вирішив присвятити себе богослужінню. За життя святитель Миколай відзначився багатьма благодійними справами.

У спадщину від батьків йому дісталися досить великі статки, які він витрачав на допомогу нужденним і в першу чергу – дітям. За легендою, більшість своїх справ він намагався робити без розголосу, допомагав анонімно. Саме тому в день Святого Миколая повелося робити подарунки дітям у вигляді сюрпризу, потай, неначебто від Миколая.

                                     Новий рік

Святкування Нового року в ніч з 31 грудня на 1 січня офіційно з’явилося в Україні відносно недавно – у 1918 році. На поширення цього свята, яке прийшло до нас із Західної Європи, суттєво вплинули реформаторські дії Петра І ще на початку XVIII ст. Він мав великий вплив на підконтрольні українські території, що й відобразилося на багатьох суспільних процесах тих часів. Варто підкреслити, що у XVIII ст., зважаючи на календарні розбіжності (у Європі користувалися Григоріанським календарем, а у нас – Юліанським), дата святкування Нового року не співпадала з європейською: у нас вона припадала на 14 січня. Лише 1918 року разом із прийняттям Григоріанського календаря на території України ці розбіжності зникли. Натомість православна церква не перейшла на новий стиль, через що всі церковні свята та Новий рік досі святкуються за Юліанським календарем. Саме так з’явився Старий Новий рік, що святкується 14 січня.

Святкування Нового року в ніч на 1 січня – це світське дійство, майже не пов’язане з традиційними українськими віруваннями. Завдяки Петру І змінився не тільки час святкування Нового року, але й основні атрибути. Якщо раніше на Новий рік українці прикрашали оселю дідухом (сніп із зернових колосків, доповнений сіном та стилізований під людську фігуру) і проводили різні обряди, пов’язані з плодючістю та здоров’ям, то на зміну йому прийшла ялинка, запозичена з європейської культури святкування Нового року, з усіма сучасними атрибутами. Слід зауважити, що сучасна ялинка встановлюється на підлозі, тоді як раніше її підвішували до стелі.

Свято Нового року стало одним із найпоширеніших у сучасності, воно поєднало традиційні родинні зустрічі та народні гуляння всією громадою з неодмінними привітаннями та обміном подарунками.

 Різдво (7 січня - за юліанським календарем, 25 грудня - за григоріанським календарем)

Одне з найбільш шанованих свят на території України – Різдво. Напередодні свята – у Святвечір господарі готують 12 страв. Кількість та розмаїття страв має символічний зміст – забезпечення добробуту людей у наступному році. Тому навіть найбідніші верстви населення намагаються виставити на різдвяний стіл якнайбільше страв, щоб зустріти Різдво якнайкраще. Традиційно вечеря починається з куті. Серед українців здавна існує повір’я, що душі померлих родичів також беруть участь у святковій вечері і під час трапези їх обов’язково згадують добрим словом.

Вдень, перед самим Різдвом, молодь збирається ватагами та йде колядувати. Зазвичай колядники діляться на три групи. Зранку колядувати ходять дітлахи (малюки віком до 10 років). Потім, за ними слідом, виходять діти та юнаки старшого віку, а вже за темно, коли на небі з’являються перші зорі, колядувати виходить неодружена молодь та дорослі.

Під час колядування ватагу ряджених парубків (хтось вдягався козою, хтось перевтілювався у вовка чи тура) супроводжують музики. Всі ці персонажі виконують обрядові дійства, співають колядки та славлять новий рік, що має бути кращим за минулий. Коли юрба колядників приходить до чийогось двору, там, з дозволу хазяїна, вони починають співати колядки та славити хазяїв, за що останні мають їм віддячити. Подяка традиційно складалася з різних наїдків та грошей. Отримавши подяку, колядники мають тричі вклонитися хазяям і, не обертаючись спиною до них, вийти з двору.

        Щедрий вечір та Маланки (13 січня)

Через тиждень після Різдва і Коляди, напередодні Старого Нового року, святкують Щедрий вечір. Він отримав свою назву завдяки тому, що час його святкування припадає на закінчення посту. Тому на столі з’являється скоромна їжа, вживання якої до цього дня потрібно було уникати.

Надвечір 13 січня люди йдуть щедрувати. Зібравшись гуртом та перевдягнувшись у різне вбрання, юрба щедрувальників обходить двори з ритуальними піснями, що славлять господарів, та вітає їх зі святом. 

Наступного ранку, після святкування Щедрого вечора, заведено ходити до родичів та знайомих – засівати. Засівають хлопчики-підлітки віком до 15–16 років (вважається, що цим мають займатися лише чоловіки, бо тільки чоловік, який першим прийде до оселі, принесе щастя до хати). Підлітки носять у рукавиці або мішечку зерно жита, пшениці, ячменю, проса, гречки. Зерно символізує життя, вважається добрим знаком, коли зернята впадуть не тільки на паркет чи килим, а й на господарів. Зайшовши до оселі, засівальник, як на ниві, засіває зерном оселю та вітає мешканців із Новим роком.

                          Водохреща (19 січня)

Водохреща – традиційне церковне свято, яке з’явилося в українській культурі разом із християнством. За давньою традицією церемонія хрещення води відбувається просто неба, на найближчій водой­мі. Зазвичай о цій порі стоять досить сильні морози. Тому для проведення церемонії на водоймі вирубують спеціальну ополонку у вигляді хреста.

В українців центральне місце під час свята Водохреща займають обряди, пов’язані з водою. Вечір напередодні Водохреща називали другим Святвечором або Голодною кутею. У цей день не виконували жодних господарських робіт, постували та готували кутю. Святкуючи Водохреще, люди знову-таки «закликали мороз», підкидали кутю під стелю, «щоб бджоли роїлись», а за погодними прикметами визначали перспективи майбутнього врожаю. Після святкової трапези в багатьох областях України прийнято «проганяти кутю». Цей обряд знаменує завершення періоду зимових святок. Дорослі, а частіше діти, виходять надвір і зчиняють шум – проганяють нечисту силу.

Умовно завершував зимовий цикл святкових дат, за сучасним церковним календарем, день Петра Вериги (29 січня). З ним народне повір’я пов’язувало прикмети, за якими визначали настання весни, передбачали, яке буде літо.

Працівники бібліотеки-філіалу № 7 бажають всім гарних і радісних зимових свят!