ГОРТАЮЧИ СТОРІНКИ "Щоденників читання"

    І знову Надія Мориквас. Цього разу йтиме мова  про роман «КОРНЕЛІЯ». Високе і жертовне кохання юної Корнелії Опришко та 60-літнього поета-«молодомузівця»  Петра Карманського пронизує увесь сюжет роману.

«Не знаю, чи було їхнє кохання взаємним, не впевнена навіть чи були між ними почуття, - каже Надія Мориквас. – Це моє припущення, котре виливається з того, що Петро Карманський був чутливою натурою, великим поціновувачем жіночої вроди, а Корнелія (його учениця), як розповідали мені колишні гімназисти, зачаровувала своєю красою. Відколи мені до рук потрапив старовинний альбом-пам`ятник Корнелії, і я побачила там підпис Карманського – ідея, що у них могла бути симпатія, не покидала мене. Проте у будь-якому випадку ці стосунки були приречені: по-перше, між ними було майже сорок років різниці, а по-друге, насувалася Друга Світова війна, яка не щадила нікого».

Мені цікаво було дізнатися про ученицю дрогобицької гімназії Корнелію Опришко,  познайомитись з її унікальним щоденником-пам`ятником дівчини, куди дівчата-гімназистки вписували поетичні рядки, передавали ці альбоми своїм коханим,  фото Корнелії та її подруг, що датуються 30-ми роками ХХ ст.

Ну і думки пані Надії, які я занотувала,  і ділюся з усіма.

«Поезія – це злива звуків, яка спадає на поета і сама ж упорядковується. Від поета одне вимагається – правильно записати, щоб не скривити (не скривдити?) простору. Поет – тільки інструмент у руках Божих. Справжні поети це усвідомлюють».

«Поезія – примхлива дама. Іноді треба відійти вбік, відступити від неї хоч на крок, щоб обом передихнути».

«Може, якраз поетові дано розв’язати загадку буття нації і людини, яка, тільки маючи свою державу, здатна творити вищі цінності людського духу. Кожний народ, кожна нація може долучитися до того творення тільки рідним словом».

 «У 21 столітті той самий ворог і точнісінько так само, як 1918-го і як 1939-го, без оголошення війни, перейде кордони. Цьому ворогові невідоме гасло шляхетного київського князя Святослава, який вирушаючи й воєнний похід, оголошував : «Іду на Ви!». Ось де різниця між русичем і московітом! Скажете час інший? Та й, певно, не можна повірювати міри – ні, не пролитої крові, а гіркоти людських розчарувань. Ні, час той самий – неукраїнський. Бо доки світ буде шанувати силу і прощати підступництво, доти слово буде безсилим».