понеділок, 27 квітня 2020 р.

ГОРТАЮЧИ СТОРІНКИ "Щоденників читання"

     Сьогодні мій щоденник подарував зустріч з Надією Мориквас. Письменницею, літературознавицею, поетесою, журналісткою, кандидатом філологічних наук, яка живе у Львові, родом із Тернопільщини, працює у Львові головним редактором культурологічного журналу «Річ». Здобула Літературну премію року ім. Богдана Лепкого, авторка трьох поетичних збірок та восьми прозових книг. Спочатку про «Винову гору».
 У Львові під час презентації цього роману Надії Мориквас  письменниця Оксана Думанська, яка виступала як модератор, сказала: «Підльвівське містечко, яке стоїть під Виновою горою, і в якому відбувається все, що може відбутися у будь-якому містечку України – захланність, нешанування довкілля. І це все змальовано в хорошому художньому письмі з любов’ю до Винової гори. Надя завжди дуже серйозно добирає назву своїх книжок, і це правильно. Винова гора для мене – це і вино, і наша винуватість перед кимось, і наша безневинність перед якимось ситуаціями. В українській літературі чомусь прижився дурнуватий термін про жіночу прозу. Згадую Діну Рубіну, яка казала, що вб’є кожного, хто говоритиме про жіночу прозу. Вона казала – або є проза як якісний текст, або це бездарність – жіноча чи чоловіча. Тому цю Надину прозу я б назвала не жіночою, а жіночною, бо вона дуже лагідна до тих жінок, які постають на її сторінках».
 А мені хочеться процитувати роздуми пані Надії на сторінках роману про книжки.
 «Люди ховаються в книжки – у ті, що читають, і в ті, що пишуть. Люди зберігають в них свої одкровення – колишні намагання стати ліпшими, досконалішими. Вічна боротьба зі страхом, невпевненістю, заздрістю, хай і білою, жалями – згодом такими смішними…».
 «Люди гинуть від недолюбленості та самотньої самотності».
 Отже, при нагоді, зануртесь, сховайтесь у роман, який, хоча і наповнений легендами, дивовижними знаками, символами, метафорами, картинами подібними до сновидінь, та все таки життєвий і життєдайний.
 В романі віднайдете і вдало вплетену авторську поезію:
 Видобуду слово,
 як сльозу,
 бо давно не плачу.
 Видибай-видибай,
 слово,
 з гіркої прози,
 як з полину
 краплею поезії-крови…

Немає коментарів:

Дописати коментар