середа, 22 квітня 2020 р.

У Міжнародний день секретаря читайте книгу братів Капранових "Щоденник моєї секретарки"

 На 22 квітня в 2020 році припадає Міжнародний день секретаря або День професійних адміністративних працівників – професійне свято всіх, хто якимось чином пов'язаний з адміністративною сферою. Зараз це свято відзначають не тільки секретарі, але й усі ті, від кого залежить робота офісу – це помічники директора, офіс-менеджери, асистенти, референти, спічрайтери, стенографісти. А також фахівці, що ведуть ділові справи, асистуючі президента та керівників фірм та підприємств. До речі, за деякими оцінками, ця професія входить до п'ятірки найбільш затребуваних у світі. У цей день представники професії отримують привітання. А ми цей день, як «заядлі бібліотекарі» пов’язали із книгою «Щоденник моєї секретарки» братів Капранових. 
 Капранови, розповідаючи про виникнення ідеї написання твору, зазначають, що роман з’явився завдяки реальному щоденнику їхньої секретарки, який вона вела у робочому журналі.
 - Одного разу до нас звернулася офіс-менеджер: «Дивіться, що тут написано!», - згадує Віталій Капранов. - Там була просто геніальна фраза: «Сьогодні Віталій Віталійович, (тобто я), запропонував мені яблуко. Але я не взяла. Вважаю, що ми ще не в тих стосунках, коли я можу взяти у нього яблуко». Саме ці нотатки спровокували ідею написання книжки, і саме з них починається текст. Нас це дуже вразило! У яких же треба бути стосунках, аби взяти у чоловіка яблуко? Ніхто не повірить у те, що в наш час існують дівчата, які вважають, що для того, щоб взяти яблуко у чоловіка, треба дійти до певного рівня стосунків. Але вони є! Виявляється, у цьому цинічному світі, поряд із нами, живуть люди, які дотримуються певних моральних принципів, відрізняють правду від брехні. І ми вирішили, що такий феномен варто дослідити, тож узялися писати роман, який би показав нас очима такої людини.
 А ще хотілося б запропонувати смішну історію про Чіпакумпалу , яку головному герою Сергію Павленку доводилось розповідати багато раз. Але він зізнається, що вона того варта – завжди виконує її на біс і завжди отримує задоволення.
 «Це була, мабуть, найкоротша кар’єра секретарки мого офісу — три дні. Перший день — інструктаж. Другий — робота. Третій почався з того, що дівчина простягнула мені маленький аркушик паперу. «Поки вас не було» — стандартна офісна форма. І далі у графі «Дзвонили»…
 — Хто? — не зрозумів я одразу.
 — Там написано, — янгольським голосом пояснила секретарка.
 — Чі–па–кум–па–ла, — вже вголос прочитав я.
 Дівчина радісно кивнула.
 — А що це таке?
 Вона розгубилася:
 — Він так сказав. Я думала, ви знаєте…
 Бути начальником — нелегкий хрест. Треба розуміти, що одне твоє слово може просто-таки вбити живу людину, тому я намагаюся тримати емоції в собі, а особливо, коли вони просто‑таки прагнуть вивергнутися назовні.
 — Катрусю, — сказав я Сапулі, коли вона зайшла до кабінету. — Поясни цій дівчині, що коли зранку миєш вуха компотом, треба кісточки випльовувати.
 — А що таке?
 Я простягнув аркушик.
 — Гм, — сказала вона і вийшла до приймальні.
 Звісно, вбити вона її не вбила, однак наваляла з усією жіночою безпосередністю. І заразом обрахувала, що воно за «Чіпакумпала» така — просто, як слідчий.
 — ЧП «Купава», — похвалилася Сапула, повернувшись. — Розумієш, це було ЧП «Купава», тобто приватне підприємство, а російською — ЧП.
 Ми посміялися.
 — Що за люди?! — дивувався я. — Не зрозуміла — перепитай! Чого записувати повну ахінею?
 — Та для неї тут усе — однакова ахінея.
 — Точно.
 Після прочухана дівчина була тихішою за серпневий світанок. А коли я повернувся з чергової зустрічі — підвелася назустріч з–поза стійки і, віддано, якось по–собачому зазираючи в очі, простягнула ще один папірець.
 Я подякував і глянув. У графі «Дзвонили» було акуратно написано «Нечипукала».
 Бідолаху звільнили того ж дня. До речі, «Нечипукалою» виявився Володя Нечипорук, директор «Сезонів моди».

Немає коментарів:

Дописати коментар