Письменник Марк Твен, у 12 років покинувши школу, став доктором трьох університетів

Семюел Ленгхорн Клеменс став відомий всьому світу під іменем Марк Твен, а ще в нього були псевдоніми Бродяга, Джош, Томас Джефферсон Снодграсс, Сержант Фатом і Епамінондас Адрастус Блаб. Та переважив напевне той, що пов'язаний з його першою професією. Кілька років Сем Клеменс лоцманом водив кораблі по Міссісіпі. Марк Твен, у перекладі з англійської – «Мірка 2». Це із термінології річкової навігації, цифра, що позначає достатню глибину для безпечного плавання кораблів.

Американський письменник Марк Твен творив у різних жанрах, від сатири і фантастики до вдумливих повістей і публіцистики. Ще в юності Марк Твен починає публікувати свої перші літературні спроби в робітничих газетах, а потім в подальшому впевнено проторує собі дорогу до літературної діяльності. Він займався самоосвітою, багато часу проводячи в бібліотеці, таким чином отримуючи стільки знань, скільки він би зміг одержати, закінчивши звичайну школу.

Пізніше виїхавши на Далекий Захід, працює старателем на срібних копальнях Невади і як репортер співпрацює з місцевою газетою. Перебравшись до Каліфорнії, став золотошукачем, але репортерської роботи не залишав і відразу ж проторує доріжки в каліфорнійські газетні видання. У гуморесках цього періоду Марк Твен освоював прийоми народного («дикого») гумору, поки нарешті не з'явилася його розповідь на фольклорний сюжет «Знаменита жаба з Калавераса, яка стрибає» (1865), що принесла йому першу популярність.

Та справжня слава прийшла після подорожі. В 1867 році він переконав полковника Мак-Комба спонсорувати його поїздку в Європу і на Близький Схід. У червні як кореспондент «Альта Каліфорнія» у «Нью-Йорк трибюн» Твен їде на пароплаві «Квакер-Сіті» до Європи. У серпні він відвідав Одесу, Ялту і Севастополь. Він, у складі делегації корабля, відвідав у Лівадії резиденцію російського імператора.

Що цікаво, у Туреччині Марк Твен загубив документи. Тож до Криму їхав із паспортом товариша, який вирішив залишитися у Стамбулі. У документі тоді ще не було фотографії, а лише опис його власника. Хоча письменник під нього не підпадав, митники в порту не прискіпувалися й пропустили всіх.

Південний берег Криму Твенові нагадав Сьєрра-Неваду — гірське пасмо на заході США. Його правоту згодом довели радянські кінематографісти, які стрічки про Дикий Захід знімали саме у Кримських горах. А ось Севастополь справив похмуре враження. Хоч із часів Кримської війни (1853–1855) минуло 12 років, місто було в руїнах. Твен нарахував тут лише зо три десятки будинків, придатних для проживання. У стінах можна було побачити гарматні ядра, від яких до землі тягнулися іржаві потоки.

Листи, написані ним в подорожі по Європі, відправлялися і друкувалися в газеті. А після повернення ці листи лягли в основу книги «Простаки за кордоном». Книжка вийшла в 1869 році, поширювалася за передплатою і мала величезний успіх. До самого кінця його життя багато знали Твена саме як автора «Простаків за кордоном».

      

Одруження з Олівією Ленгдон, дочкою великого торговця вугіллям, не викликало захоплення у багатого клану від перспективи мати такого родича.

Але цей союз виявився щасливим і в сімейному, і в творчому плані. Серед родичів своєї дружини Марк Твен знайшов і мішені для своїх «отруйних» стріл.

У 1872 році вийшла друга книга Марка Твена «Загартовані», куди увійшли його автобіографічні нариси про роботу на срібних і золотих копальнях Невади і Каліфорнії.

У 1875 році Марк Твен видав збірку «Старі і нові нариси», куди увійшли оповідання, написані від імені наївного оповідача, який цілком не уявляє собі (вірніше, зовсім не представляє) справи, за яку береться, що і народжує комічність положень.

          

І нарешті в 1876 році з'явився перший самостійний роман Марка Твена «Пригоди Тома Сойєра», що приніс йому світову славу. Письменник не приховував автобіографічне коріння цього твору. Адже такі пізнавані описи рідних йому містечок і населених пунктів, які розкинулися на берегах Міссісіпі. А Том Сойєр був схожий на юного Семюеля Клеменса, який дуже не любив школу й у 9 років уже палив. 

Успіх книги перевершив усі сподівання, а визнання читачів Твен закріпив і наступною книгою – повістю «Принц і жебрак». Алегорична розповідь про те, як королівський нащадок і обідранець помінялися місцями, показує умовність будь-якого соціального статусу, і підіймається до притчової мудрості, яку можна виразити приказкою: «Від суми та від тюрми не зарікайся».

До середньовічного циклу можна віднести і його роман «Янкі з Коннектикуту при дворі короля Артура» (1889). Ця пародія на середньовічні лицарські романи про короля Артура і лицарів «Круглого столу» подарувала фантастам такий  засіб, як подорож у часі.

            

Однією з перших книг, опублікованих власним видавництвом, стали «Пригоди Гекльберрі Фінна». Твір задумувався як продовження «Пригод Тома Соєра». Однак він вийшов набагато більш складним і багатошаровим. Позначилося те, що письменник створював його протягом майже 10 років. У цій книзі Твен вперше в американській літературі використав розмовну мову американської глибинки. У Гекльберрі Фінна, був реальний прототип – ним став хлопчик, з яким майбутній письменник дружив в дитинстві. За словами Твена, в книзі цей хлопчик зображений саме таким, яким він був: брудним, вічно голодним, але з найдобрішим в світі серцем.

Щоб поправити справи своєї збанкрутілої видавничої фірми, Марк Твен відправився в кругосвітню подорож, виступаючи з лекціями в Австралії, Новій Зеландії, на Цейлоні, в Індії і Південній Африці. Після важкої поїздки його наздогнав більш жорстокий удар – померла улюблена дочка Сюзі. З повісті «Простофіля Вільсон» (1894) у творчості Марка Твена почався період, який можна назвати зміною віх. Він розчарувався у буржуазній демократії і з 1901 року почав публікувати зухвалі політичні памфлети.

У 1901 році Марк Твен одержав почесний ступінь доктора красного письменства від Єльського університету. Наступного року — почесний ступінь доктора права від Міссурійського університету. В 1907 році його знову відзначили почесним ступенем доктора красного письменства від Оксфордського університету. Докери влаштували на його честь овацію та й сам письменник дуже пишався цими званнями. Для людини, яка у 12 років покинула школу, визнання його таланту ученими мужами знаменитих університетів було дуже приємним.

Визнаним він був і в літературі. Так Вільям Фолкнер писав, що він був «першим по-справжньому американським письменником, і всі ми з тих пір — його наступники», а Ернест Хемінгуей писав, що «вся сучасна американська література вийшла з однієї книжки Марка Твейна, котра називається «Пригоди Гекльберрі Фінна».

«Ліричним» героєм пізнього Марка Твена стає Сатана, найбільш яскраво представлений у повісті «Таємничий незнайомець», в його уста письменник вклав свій злий сатиричний сміх над людськими стихіями і свої думки. Цю повість можна вважати маніфестом Марка Твена, завершенням його творчого життя.

Повість була закінчена за кілька років до смерті письменника і опублікована (не повністю) в 1907 році, а повністю опублікована посмертно в 1916 році за незавершеним рукописом.

Останні роки Марка Твена були затьмарені смертю найближчих йому людей: в 1904 році йде з життя дружина і вірний друг Олівія, а в 1909-му раптово помирає друга дочка – Джин. Через кілька місяців, 21 квітня 1910 року, слідом за нею пішов і Марк Твен.

На століття з дня смерті в 2010 році за заповітом письменника побачив світ перший із трьох томів спогадів письменника, а на окремі частини автобіографії взагалі табу на 500 років. Це пояснюються тим, що Марк Твен у своїх мемуарах був дуже відвертим — як щодо того, що стосувалося його самого, так і в розповідях про сучасне йому оточення. Розмірковуючи про війни, релігії, політику та політиків, Марк Твен не добирав висловів, тому й боявся, що окремі судження, будучи оприлюдненими, можуть викликати гнів згаданих ним осіб або й їхніх нащадків.

        

А до 150-річчя першої книги Марка Твена — «Знаменита жаба з Калавераса, яка стрибає», видана казка «Викрадення принца Олеомаргарина», яку тільки у 2011 році була знайдена вченим Джоном Бердом під час роботи над власними дослідженнями у архіві Університету Каліфорнія. Письменник почав роботу над казкою під час поїздки до Парижу в 1879 році. Історію про принца Марк Твена розповідав перед сном своїм донькам, Сьюзі та Кларі. Частину твору він записав до свого журналу, який і знайшов Джон Берд.