А пісня починається з вірша

За легендою пісня українського народу – це неоціненний дар Господа Бога, який уславив його на цілий світ. Цей подарунок узяла дівчина-Україна, міцно притиснула його до серця, а потім поклонилася низенько Всевишньому і з ясним обличчям та вірою понесла пісню в народ. Живе пісня – живе Україна.

А хіба можна знищити народ, який має такий міцний стержень як пісня? Вона передається на генетичному рівні із покоління в покоління, супроводжуючи від народження до тризни.

Інколи пісня, яка створена автором і композитором, ставала популярною серед народу, а ім’я автора й композитора затиралось, втрачалось, і пісня починала звучати як народна.

Такими давніми є пісні, авторство яких приписують легендарній український народній поетесі Марусі Чурай.

З відомих поетів, твори яких стали народними піснями, першими є Григорій Сковорода, Іван Котляревський.

Глибоко була сприйнята народом поезія Тараса Шевченка. Як автор слів популярних пісень, він здобув визнання народного кобзаря.

Наступні покоління українських поетів поповнювали скарбницю української пісенності.

Справді народними піснями, а це завжди найвища нагорода для автора, стали пісні на слова Дмитра Павличка «Два кольори», Андрія Малишка «Пісня про рушник», Миколи Сингаївського «Чорнобривці», Дмитра Луценка «Як тебе не любити, Києве мій», «Мамина вишня», Василя Симоненка. Мало кому в Україні сьогодні не знані слова: «Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину».

Доля українського народу має багато трагічних переплетінь. Його сини та дочки в силу обставин були змушені покинути рідну землю. Але пам’яттю, яка пов’язує їх з батьківщиною, є пісня.

Про такі творчі постаті, як Богдан Весоловський тепер модно говорити, що «він повертається в Україну, на Батьківщину». Та де б не жив і де б не працював Богдан Весоловський, змістом його життя була музика. А пісні писав душевні, зворушливі, з влучним добором текстів від Володимира Сосюри і Максима Рильського, Олекси Слісаренка і Тодося Осьмачки, Агатангела Кримського і Василя Симоненка, Олександра Олеся і Дмитра Загула, Ганни Чубач і Павла Тичини та багатьох інших.

Суттєвий внесок у збереження пам’яті про композитора зробив відомий дипломат Ігор Осташ — нині надзвичайний і повноважний посол України у Лівані, який написав книжку «Бонді, або Повернення Богдана Весоловського». А в 2016-у він же започаткував Міжнародний фестиваль української ретро-музики імені Б. Весоловського, що є важливим кроком до актуалізації пам’яті про композитора та загалом про таку цікаву сторінку української музики, як епоха «українського, чи львівського ретро»… Між іншим, Другий Міжнародний фестиваль української ретро-музики імені Богдана Весоловського пройшов у два етапи. 6 червня у Львівській філармонії відбувся концерт «Мрійлива ніч», а 26-27 серпня 2017 року у Полтаві відбувся конкурс молодих виконавців та гала-концерт переможців.

Перегорнути сторінки життя та творчості Богдана Весоловського пропонують працівники бібліотеки-філіалу №7.