Таємниці неперевершеного мистецтва: Катерина Білокур

Коли дивишся на картини Катерини Білокур, відчуваєш, що кожна її квіточка, кожен штрих — це наше, українське. Вона малювала квіти неземної краси, якими захоплюється увесь світ, а все своє життя прожила в скруті.

Білокур неодноразово розповідала про своє захоплення квітами. «Ой, не гнівайтесь на мене, мої близькі і далекії друзі, що я малюю квіти, бо із квітів картини красиві. Та ще як буде чим і на чому, то я б вам усяких намалювала! А то горе таке, що нема чим тії фарби розводити... Квіти — то така ж жива істота, як і людина. Крім чебрецю, м'яти, пижми та любистку для запаху на долівці, ніяких квітів більше не зриваю. Я малюю, сидячи біля стеблинки з квіткою. Ніколи не рвіть квіточок. Прийдіть до них, сядьте і намалюйте. Зірвана квітка — вже не квітка. Це зламана жіноча доля. Не рвіть. Хай цвітуть на радість людям і сонцю».

І вже пізніше, у повоєнні роки, а найбільше у п’ятдесяті, коли до неї прийшло визнання, вона варіювала квіти нерідко у найфантастичніших сполученнях, кольорах, поєднувала з найрізноманітнішими предметами.

Світ художниці побудований з квітів, але в шерехи рослин ніби вплетено голоси людей, птахів, тварин. Тому що усе тут єдине; в одному передбачається інше. Її таємниця – цілісне бачення природи. А це – високий рівень мистецтва. Дослідники, які порівнюють картини художниці з явищами космічного порядку, десь мають рацію.

І донині точаться суперечки щодо приналежності творів Білокур: чи то до професійного живопису, чи то до народного мистецтва. Проте всі дослідники її творчості одностайно визнають високу філософську наснаженість їх, глибоке осмислення життя. Зображені на її полотнах квіти, овочі, предмети побуту осяяні її незвичайним чуттям кольору, оживлені її філігранною майстерністю й сприймаються як величальний гімн природі, людині. Перед тим як почати роботу над картиною, художниця довго виношувала задум, вивчала навколишню природу, найтонші нюанси сонячного освітлення. Вона ніколи не робила попередніх ескізів, етюдів з натури, а, опрацювавши задум в уяві, швидко, немов на одному диханні, виконувала його на полотні. Саме тому її квіти зворушують своєю ліричністю й співзвучні з мелодійністю народних пісень.

Для того, щоб створити це, треба було чимось пожертвувати. Вона пожертвувала своїм особистим жіночим щастям.

Вийти заміж Катерина Білокур мріяла тільки за коханого. Кілька разів відхиляла пропозиції руки і серця. Зокрема й тому, що молоді хлопці не підтримували її прагнення малювати.

Але коли дивишся на її картини, тут все є — і жіноче щастя, і все те, що вона не відчула у реальному житті. Коли вона малювала кожен сантиметр свого твору, вона молилась, співала, жила в цей момент.

Вона стільки «начаклувала» в своїх картинах, що ми все життя будемо це розгадувати. Тому її справжня біографія — це картини.

Відомо, що видатна українська художниця Катерина Білокур часто виготовляла пензлі для роботи самостійно. Вибирала з котячого хвоста волосини однакової довжини і прив'язувала до вишневої гілочки. Для кожної фарби вибирала свій пензлик. Самотужки опанувала техніку ґрунтування полотна.

«Обідно мені на природу, що так жорстоко зі мною обійшлася, наділивши мене такою великою любов’ю до того святого малювання, а тоді відібрала всі можливості, щоб я творила тую чудовую працю во всю шир мого таланту».

Катерина Василівна усе своє життя прожила в селі. Вона сама обробляла землю, вирощуючи най ній «об’єкти» для своїх «натюрмортів». Ці натюрморти невеликого формату, майже всі мають глухе темне, зрідка – прозоро-сріблясте тло. Їх можна назвати камерними, бо кількість зображених предметів невелика. Саме з цієї обмеженості народжується дивовижний ефект. Виникаючи на чорному тлі, звичайні овочі навіть квіти з найневибагливіших перетворюються на коштовності. Це характерно для Катерини Білокур – світ, де кожна билинка – витвір мистецтва. Виникаючи в «тиші» чорного тла, пучечки квітів довершені в обробці деталей. Зрозумілим стає метод образотворення художниці. Її картини виникають з мозаїки цілком закінчених фрагментів, наче тчуться в гобелени чи «вишиваються» пензлем.

Навряд чи Катерина Білокур вважала свої невеличкі за розміром твори повноцінними картинами. В одному з листів вона так згадує про їх походження: «Це невеличке полотно.., а вийшло воно.., коли я літом малювала квіти на картини. Квіти взагалі всі прекрасні, і передаючи яку-небудь квітку і якщо для картини требі її одну, так я на неї не надивлюся, я не уп’юся її красою, я не втомлюся її творячи, передаючи її красу на полотно. Тоді я шукаю друге полотно. Якщо його нема, то малюю на папері».

На більшості з полотен Катерини Білокур стоїть авторський напис: «Малювала з натури Катерина Білокур». Справді, природа, «натура» були її головними вчителями, а квіти – найулюбленішими мотивами.