Починаючи з кінця XV століття, про українських козаків все більше й більше згадок з’являється у різних історичних документах. Історією виникнення й утвердження запорізького козацтва цікавилися різні дослідники: були серед них німці, французи, поляки, росіяни. Але далеко не всі однаково оцінювали роль та значення цього видатного суспільного явища для української нації.
Видатний український
історик Микола Костомаров, незважаючи на жорсткі переслідування царською
владою, по-новому осмислював й об’єктивно оцінював цю унікальну
суспільно-військову формацію. Для Костомарова був чужим погляд на козацтво як
на негативне явище.
В останній чверті XIX
століття до теми запорозького козацтва долучається й молодий дослідник,
український історик Дмитро Яворницький. Зустрівшись у Петербурзі з Костомаровим
за два місяці до смерті видатного вченого, він, по суті, перейняв від нього
наукову естафету повного й об’єктивного висвітлення умов виникнення, боротьби
та розвитку Запорозької Січі.
На той час за плечима
Яворницького вже було нагромаджено велику кількість дослідницького матеріалу з
історії козацького краю. В археологічних, фольклорно-етнографічних,
топографічних поїздках він шукав і знаходив ту правду, якої було небагато в
тогочасних друкованих працях.
Крізь призму народознавства він постійно
розглядав і втілював у наукові розвідки все, що було пов’язане з життям та
діяльністю запорозького козацтва. За твердженнями дослідників, в історичних
працях Яворницького набагато ширше і повноцінніше використовувалися здобуті в
наполегливих пошуках архівні документи, топографічні й археологічні матеріали,
а також різноманітні народні перекази, записані свідчення очевидців подій.
Що глибше занурювався
молодий учений у світ козацької історії, то яскравіше поставали перед ним
особлива роль та неабияке значення феномену запорожців для української нації.
Яворницький виїжджав на
місця розташування січовиків, досліджував їхні поховання, збирав перекази,
записував народні пісні. Дуже багато часу і зацікавлено працював з
документами-першоджерелами, місяцями не покидаючи зали харківських,
московських, київських, петербурзьких, варшавських архівів.
З-під пера молодого
вченого виходили не тільки ґрунтовні журнальні публікації, а й окремими
виданнями одна за одною з’являлися дослідницькі історичні праці. Вже самі назви
свідчать про їхнє тематичне спрямування: «Запорожжя в залишках старовини і
переказах народу», «Збірник матеріалів для історії запорозьких козаків»,
«Нариси з історії запорозьких козаків і Новоросійського краю», «Вольності
запорозьких козаків»… Підготовка і вихід у світ кожної з цих книг
супроводжувалися великими труднощами, були позначені затратами фінансовими,
яких авторові постійно не вистачало. В таких випадках на допомогу приходили
українські меценати.
Маючи в своїх руках
багатющий документальний матеріал з козацької минувшини, Яворницький сміливо
взявся за написання «Історії запорозьких козаків», три томи якої з’явилися друком
впродовж п’яти років. В автора був задум завершити працю ще одним, четвертим,
томом. Але, зважаючи на постійні цькування з боку недоброзичливців, а,
насамперед, проімперськи налаштованих критиків, Яворницький відмовився від
попереднього наміру.
Тритомна «Історія
запорозьких козаків» обсягом майже дві тисячі сторінок стала унікальною
капітальною працею. Це було перше історичне дослідження, в якому детально
висвітлено етапи існування й розвитку Запорозької Січі, найповніше розкрито
суть її військового, економічного, політичного життя, зафіксовано козацькі
звичаї, щоденний побут, культурні та морально-етичні традиції.
Сумлінність і
відповідальність автора в подачі історичних фактів та подій і їх глибоко
наукове осмислення швидко зробило видання відомим, одразу ж поставила автора в
ряд видатних дослідників української минувшини, який у своїй діяльності
керувався принципами достовірності та об’єктивності.
Хоча в часи сталінської
деспотії вченому закидали «ідеалізацію історичного минулого України», а також
те, що «він не розумів ролі клас і класової боротьби і стояв на помилкових
позиціях націоналістичної концепції про безкласовість українського народу».
У житті Яворницького
зажди було багато щирих друзів, приятелів, які не тільки захоплювались
самовідданою працею вченого, а й в усьому допомагали, вважали за честь сприяти
його пошукам, дослідницькій роботі. Серед них – історики, археологи,
мовознавці, письменники, видавці, етнографи, художники й артисти. Досить
сказати, що з Яворницьким активно листувалися Михайло Грушевський, Василь Ключевський, Олександр Потебня, Михайло Коцюбинський, Марко Кропивницький,
Борис Грінченко, Агатангел Кримський та багато інших відомих вчених і діячів
національної культури.
Особливо теплими були
стосунки з художником Іллею Рєпіним. Єднав їх не тільки харківський край, де
обоє народились, а насамперед все, що втілювалося у поняття «запорізьке
козацтво». Познайомившись у Петербурзі, земляки одразу ж відчули спорідненість
творчих душ, глибоку зацікавленість один одним. Рєпіна саме в цей час захопила
історична тематика. Ще раніше, дізнавшись від своїх друзів про зухвалий лист
запорозьких козаків турецькому султану, що поширювався в сімнадцятому столітті,
художник на мить уявив собі молодецьке товариство з Іваном Сірком на чолі і
того ж дня олівцем накидав перший ескіз майбутньої відомої картини.
Відчуваючи складність
теми й особливу відповідальність за достовірність її втілення, Рєпін розпочав
роботу над новим ескізом. І все ж основну роботу над задуманим полотном було
відкладено на цілих чотири роки, аж поки доля не звела з Яворницьким.
За порадою вченого
Рєпін знову побував серед нащадків запорожців, уважно вслухався там у народні
пісні й розповіді старожилів, пильно вдивлявся в риси їхніх облич, у побутові
речі, захоплювався збереженими козацькими звичаями.
Художник з допомогою
Яворницького почав підбирати «натуру» ‑ обличчя й постаті, які найкращим чином
могли б передати дух, відтворити настрій козацького товариства в момент
написання листа.
Переробивши кілька ескізів, він зупинився на тому, який, на його думку, нарешті відповідав історичній правді. З тих, хто погодився позувати основних персонажів картини був і сам Яворницький. Довгими годинами вчений терпляче висиджував під вимогливими і прискіпливими поглядами художника, прагнучи в усьому виконувати мистецьку волю. На картині «Запорожці пишуть листа турецькому султану» він з’явився у постаті кошового писаря.
Немає коментарів:
Дописати коментар