18 листопада 2020 р.

Велична спокута Катрі Гриневичевої

19 листопада виповнюється 145 років від дня народження визначної українки Катрі Гриневичевої - непересічної письменниці й патріотки, народної вчительки і видатної діячки загального поступу українства. А доля призначила їй вражаюче незвичну роль в українській історії!

Як письменниця Катря Гриневичева належить до плеяди тих українських письменників, яким не пощастило в критиці та біографічних відомостях. Її ім’я згадується лише мимохідь у працях з історії письменства. Щодо її творів, то їх в 1954 році було вилучено з усіх бібліотек України і знищено.

Постать Катрі Гриневичевої цікава не лише з огляду на її вклад у розвиток української літератури, але також – на ту активність, яку вона виявила, включившись в освітню працю для блага українського суспільства. Те, як прийшла вона до цієї діяльності, вражаюче незвично...

Народилась майбутня письменниця 19 листопада 1875 року в містечку Винники біля Львова у сім’ї міщан Марії та Василя Банахів, спольщених українців. Коли Катрі було три роки, сім’я переїхала до Кракова.

До вісімнадцяти років Катря не лише не знала українську мову, але й соромилась, що силою факту свого народження вона належить до українців, тобто до нації, яку всіляко зневажала тодішня шовіністична Польща. Вдома говорили по-польськи, з малих літ її вчили французької мови, а потім віддали вчитися під опіку черниць у німецьку школу. Після закінчення цієї школи вступила до Краківської Вчительської семінарії.

У Кракові Катажина Банах (як звали її тоді) зійшлася з демократичною польською молоддю, з уст якої вперше почула схвальний відгук про українців. Далі доля подарувала їй знайомство з Василем Стефаником. Він подарував їй український буквар, і вона із запалом почала вивчати рідну мову. І пірнула в читання - українські часописи, твори Франка, Шевченка...

Почалось прозріння, різке й болюче, із нестримною тягою до всього українського. Катря закинула лекції в семінарії, демонстративно відмовляється від спілкування польською мовою, читає вірші Шевченка на вечорі у Кракові, присвяченім його пам’яті. З неї насміхаються подруги, батьки дорікають, що псує собі репутацію у польських властей. Все це було неабияким випробуванням сили духу, та пройшла його Катря вражаюче стійко. Усвідомивши велич українського народу і трагічність його долі, Катря вважає прожиті нею вісімнадцять літ життя гріхом супроти свого знедоленого, але нескореного народу. І постановляє спокутувати цей гріх усім подальшим життям.

Щоб стати самостійною і незалежною, вона виходить заміж за львів’янина Осипа Гриневича і переїжджає до Львова. Тут Катря Гриневичева входить в атмосферу культурної та освітньої праці, знайомиться з Осипом Маковеєм, Іваном Франком, Володимиром Гнатюком, Іваном Трушем та під їх впливом складає популярні книжечки для «Просвіти». Її твори відразу привернули увагу, її багато друкують, критика позитивно відзивається, особливо підкреслюючи майстерність її художнього слова, бездоганність стилю та неперевершене знання української мови.

Наскільки щасливо складалось життя Катрі Гриневичевої у літературі, настільки нещасливим було її особисте життя. Чоловік виявився людиною малоінтелігентною і в 1912 році вона розійшлася з ним. Їй і її синам доводилося терпіти велику матеріальну скруту. Всі удари долі Катря сприймає як кару за минулі гріхи і готова нести важкий життєвий хрест.

У час Першої Світової війни вона їде у Гмюнд – сумнозвісне поселення в болотах Нижньої Австрії, куди австрійський уряд зігнав на час війни українських селян з усіх куточків Галичини. Це був, фактично, табір смерті, де люди були покинуті напризволяще в голоді, холоді, серед антисанітарії й епідемій. Там Катря працювала вчителькою баракової школи та всіляко старалася допомогти народу у його стражданнях. Ранки проводила в школі, а решту дня – в бараках, серед людей і їхнього горя, де надавала першу необхідну допомогу, писала листи і скарги, була порадницею й розрадницею.

В 1917 році Катря Гриневичева повертається до Львова. Вона йде працювати в газету «Українське слово» і знову активно включається в суспільну працю. В 1928 році виходить у світ її історична повість «Шоломи в сонці», а в 1935 році - «Шестикрилець». Повість «Шоломи в сонці» Катря Гриневичева присвятила Констянтині Малицькій, авторці відомої пісні «Чом, чом, земле моя?».

Самій же письменниці доля залишала все менше радощів. Почались арешти й виселення в Сибір та Казахстан її знайомих, рідних, товаришів по перу. Життя наповнилося довгими днями й ночами, коли очікувала і собі наказу збиратись невідомо куди. Це притлумлює її надії і сподівання, здають нерви і здоров’я. Налякана попередніми діями сталінізму, вона не залишилась у Львові і потягнулась із ключем подібних до неї емігрантів на чужину. 25 грудня 1947 року Катря Гриневичева померла в містечку Берхтесгаден.

Багато моральних і матеріальних труднощів випало на долю цієї української жінки, та вона достойно несла свій хрест, турбуючись лише про те, як прислужитись рідному народові. «Чи будуть мені прощені мої гріхи і чи я спокутувала їх?». Це її слова, сказані на чужині незадовго до смерті. Це її найбільше хвилювало. Бо гріхами вважала тих 18 літ, прожитих у відчуженні від рідного народу, хоч у цьому не було її вини! Все подальше життя Катрі Гриневичевої - яскравий приклад великої любові до України і жертовного служіння їй. Така велична спокута!

Немає коментарів:

Дописати коментар