Площа доброти

У Всесвітній день доброти натрапила на чудове ствердження полтавського поета Івана Яковича Нечитайла, що «найдобріше таки серце в людей похилих і дітей». Можливо тому, що діти отримують тепло і добро, а старше покоління своєю мудрістю здатні осягнути, що все-таки добро повинне перемагати зло. А ще пропоную вірш Івана Яковича про елементарний, дуже простий і такий доступний кожному прояв доброти. Хай кожен Ваш день наповнюється добром!

Площа доброти

Мороз лускоче іскрометно,

Під сонцем грає сріблом сніг.

Шпигає вітер, мов багнетом,

Поривом злим валяє з ніг.

А на міській безлюдній площі

Юрмляться мерзло голуби.

Їх вітрюган січе-полоще,

А їм поїсти б щось хоч би.

Вони терплять, не відлітають,

Туркочуть, змахують крильми,

Неначе милості чекають

Чи від людей, чи від зими.

Але довкіл ніде нікого.

Хіба хто хутко прошмигне,

На птаство зголодніле, вбоге

З-під лоба оком лиш моргне.

І раптом, наче по команді

Чиїсь, птах знялися ввись,

Закружеляли щасно, радо

Й хмариною упали вниз.

Залопотіли крильця дзвінко

Й картина зринула в очах:

Стоїть посеред площі жінка,

А поряд з нею – дитинча.

Коли й звідкіль вони з’явились –

Для мене просто невтямки.

З кульочків щедро щось трусили,

Ламали з хліба крихітки.

А птахи вдячно туркотіли,

Аплодували їм крильми.

І вдячність ця довкіл летіла,

Як тепла течія зими.

Лише тепер я міг збагнути,

Що тут чекали голубки:

Не вперше їх зимову скруту

Скрашали ці рятівники.

Коментувать не стану все це,

Читач хай судить вчинок цей, -

Та найдобріше таки серце

В людей похилих і дітей.