Слово, мова – це те, що дає нам можливість висловити свої почуття, думки. Наша мова – українська, тому що земля наша – Україна. Плекали, пестили, допомагали жити їй усі ці складні часи, коли мова наша була на межі зникнення, охоронці слова – українські письменники-патріоти. В День української писемності та мови хочеться словами людей полтавського краю згадати про цінність і неповторність нашої рідної мови.
Перш за все згадуємо про Івана Котляревського – класика української літератури, письменника, поета, драматурга, громадського діяча. З його поеми «Енеїда» фактично розпочалося формування літературної української мови на основі живої народної мови.
***
Найбiльше i найдорожче
добро кожного народу – це його мова, та жива схованка людського духу, його
багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя i своï сподiванки,
розум, досвiд, почування.
Мова - така ж жива істота, як і народ, що її витворив, і коли він кине свою мову, то вже буде смерть задля його душі, смерть задля всього того, чим він відрізняється від других людей. Він повинен буде згинути – стати іншим народом.
***
Мова – це не просто
спосiб спiлкування, а щось бiльш значуще. Мова – це всi глибиннi пласти
духовного життя народу, його iсторична пам'ять, найцiннiше надбання вiкiв, мова
– це ще й музика, мелодика, фарби, буття, сучасна, художня, iнтелектуальна i
мисленнєва дiяльнiсть народу.
Запашна, співуча, гнучка, милозвучна, сповнена музики і квіткових пахощів – скількома епітетами супроводяться визнання української мови... Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати поваги до себе.
***
МОЯ МОВА
Все в тобі з’єдналося,
злилося —
Як і поміститися в
одній! —
Шепіт зачарований
колосся,
Поклик із катами на двобій.
Ти даєш поету дужі
крила,
Що підносять правду в
вишину,
Вченому ти лагідно
відкрила
Мудрості людської
глибину.
І тобі рости й не
в’януть зроду,
Квітувать в поемах і
віршах,
Бо в тобі — великого
народу
Ніжна і замріяна душа.
***
УКРАЇНСЬКЕ СЛОВО
Ти частка тих,
що вже давно померли,
їх кров живуча, їх жага
нетлінна,
безсмертне і величне,
як Говерла,
багате і дзвінке,
як Україна.
Закоханим –
ти лагідне, як мати,
а недругам –
як постріл із гармати.
беру тебе, як скарб, в пісенній
вроді
з джерел, що не міліють у народі.
***
Хочеться вірити, що
біографи української мови наступних століть згадуватимуть про мовний нігілізм,
яничарство, манкуртство як про страшну
минувшину України, яка ніколи не повториться.
***
Яка ж багатюща (і невмируща) наша українська мова! Як світло, чисто і точно виражає вона наше єство і душу, як з правіку своєю мелодійністю, своєю музикою прикрашає і розквітчує наше життя!
УКРАЇНСЬКА МОВА
Хочуть вкрасти воріженьки
рідну мову,
З діда-прадіда майову,
веселкову.
Вкрадуть мову, то вже
візьмуться й за душу –
Ох, манкуртівську,
оглухлу і байдужу.
Син до матері не скаже
ніжно: «Мамо…»
Почорніють понад
балками тумани.
І звиватиметься стежка,
мов гадюка.
І замруть у кожнім
серці сміх і мука.
Хочуть вкрасти
воріженьки рідну мову
І згноїть її в темниці,
калинову.
Чи втопить її, рястку,
в морській безодні.
Хай вона лежить, німа й
холодна.
Та не знайдеться
темниці в цілім світі,
Де б зів’яло мови нашої
суцвіття.
Та не знайдеться такого
океану,
Де пропала б наша мова
осіянна.
Ні, не вдасться воріженькам
вкрасти мову,
Бо короткі у них руки,
марні лови.
В рідну землю вона
вгрузне, не дається!
Мов козак отой на палі,
з них сміється!
***
Що рідна мова – життя
основа,
Завжди і всюди слід
пам’ятати!
Чи є у світі тепліше
слово,
Ніж те, що каже до тебе
мати?
Ще рідна мова –
краплина крові,
Яку в утробі вкропила
мати.
То як же потім цей дар
чудовий
Ми з вами можем не
цінувати?!
Будь-яку мову можна
вивчати,-
Ніхто не стане
забороняти.
Та ту, що з кров’ю дала
нам мати,
Й на мить не вправі ми
забувати.
Бо рідна мова – життя
основа,
Це найцінніше, що є в
людини.
Тож не цураймося,
плекаймо мову,
Оберігаймо цей дар
щоднини!
Немає коментарів:
Дописати коментар